«Сьогоднішня хвилина не є лише актом перепоховання. Це не тільки повернення останків. Це повернення сенсу. Це нагадування нам живим, що держава не будується без пам’яті, народ не встоїть без єдності, а свобода не має майбутнього без морального фундаменту», — сказав єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф Мілян під час заупокійного богослужіння за душі провідника ОУН, полковника Армії УНР Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник.

23 травня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві відбулося центральне заупокійне богослужіння та Чин похорону над тлінними останками подружжя Мельників, які були передані з Люксембурга до Києва.

Владиці Йосифу Міляну співслужили єпископ Коломийський Василь Івасюк, єпископ Самбірсько-Дрогобицький Ярослав Приріза, екзарх Харківський Василь Тучапць та численне духовенство. До молитви також долучилися миряни з різних куточків України, державні діячі, представники влади та родина Мельників із села Воля Якубова поблизу Дрогобича.

Звертаючись до присутніх, владика Йосиф Мілян наголосив, що перепоховання Андрія Мельника та його дружини Софії є знаком повернення історичної пам’яті та гідності українського народу.

«Стоїмо сьогодні перед прахом людей, які вже давно належать не лише своїй родині, не лише своєму поколінню, не лише одній політичній традиції. Своїм життям вони увійшли у велику, трагічну і героїчну книгу історії України. Цей прах сьогодні спочиває у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві, у серці нашої Церкви, у храмі, який своїм іменем говорить про те, що смерть не має останнього слова. І саме звідси, з дому молитви, з дому Воскресіння він має вирушити до національного пантеону Героїв України, як знак, що Україна повертає собі своїх синів, свою пам’ять, гідність і історичну правду», — сказав архиєрей.

Він також пригадав зв’язок Андрія Мельника з Українською Греко-Католицькою Церквою, наголосивши на його християнському світогляді:

«Андрій Мельник був воїном, був полковником Армії Української Народної Республіки, соратником Євгена Коновальця і провідником українського національного руху в один із найважчих періодів нашої історії. Але дуже важливо сказати сьогодні інше. Андрій Мельник був людиною, глибоко вкоріненою у духовний світ Української Греко-Католицької Церкви. Він був греко-католиком не лише з походження, але з того середовища, яке формувало його моральний хребет, його розуміння служіння, дисципліни і відповідальності».

Служіння Андрія Мельника, як наголосив єпископ, формувалося у щоденній праці та відповідальності.

«У міжвоєнний час він працював в адміністрації столових дібр Львівської архиєпархії — відповідав за ліси митрополита Андрея і його маєтності. Може це видатися на перший погляд лише біографічною деталлю, але в ній є щось дуже промовисте. Людина, яка згодом нестиме тягар національного проводу, вчилася служити не з трибуни, а в щоденній відповідальності, берегти довірене, управляти майном Церкви, відповідати за землю, ліс, працю й порядок. Це була школа служіння і вірності, де український патріотизм не відривався від церковної етики, а державницьке мислення виростало з християнського обов’язку», — наголосив владика Йосиф.

Окремо єпископ звернув увагу на постать Софії Федак-Мельник, яка розділяла життєвий шлях свого чоловіка.

«Великі історії ніколи не творяться лише видатними провідниками. З кожним сильним чоловіком, який несе хрест народу, часто стоїть жінка, яка несе хрест тиші, вірності, тривоги, молитви і терпеливого очікування. Тому сьогодні ми схиляємо голову не лише перед полковником Андрієм Мельником, а й перед Софією Федак-Мельник, співучасницею його долі, свідком його дороги, частиною тієї жертви, яку українські родини складали на вівтар свободи».

Проводячи паралелі між поколінням борців за незалежність України минулого століття та сучасною боротьбою українського народу, владика наголосив, що Андрій Мельник належав до покоління, яке не питало: «Що мені дасть Україна?» Воно питало радше: «Що я маю віддати Україні?»

Це покоління, за його словами, знало фронт, тюрму, еміграцію, самотність, поразку, але також надію. «Воно не мало комфорту незалежної держави, але мало внутрішню державу у своєму серці. Воно жило Україною тоді, коли Україна була заборонена, розділена, окупована, обріхана і розп’ята між імперіями», — сказав владика Йосиф.

Він також підкреслив, що в час, коли Україна знову бореться за своє життя, прах Андрія Мельника та його дружини промовляє до сучасників не мовою минулого, а майбутнього.

«Він питає нас, чи ми доросли до тієї держави, за яку вони боролися? Чи вміємо поставити суспільне добро вище власних амбіцій? Чи розуміємо, що внутрішній розбрат завжди був однією з найнебезпечніших ран української історії? Чи маємо силу бути різними, але не розірваними, зберігатися, але не нищити, пам’ятати правду, але не втрачати братерство?» — сказав архиєрей.

Пам’ять про Героїв, за його словами, має ставати джерелом мудрості та відповідальності для наступних поколінь.

«Прах Андрія Мельника у Патріаршому соборі Воскресіння Христового — це знак великого духовного поєднання: Церква молиться, народ пам’ятає, держава повертає честь. І в цьому поєднанні є глибока заповідь для нас. Україна буде сильною тоді, коли її герої не будуть предметом взаємної ненависті, а стануть школою відповідальності. Коли історія не буде зброєю для нових поділів, а джерелом мудрості. Коли пам’ять не буде холодним каменем, а живим вогнем, який освітлює дорогу вперед».

Відтак владика закликав до єдності та вірності служінню народові, наголосивши, що народ, який шанує своїх мертвих, має майбутнє. «Народ, який повертає своїх Героїв, повертає самого себе. А народ, який уміє молитися над могилами своїх провідників, має силу народжувати нових будівничих держави».

До присутніх також звернулася заступниця Керівника Офісу Президента України Ірина Верещук. Вона наголосила, що віра Андрія Мельника та покоління борців за незалежність України стала підґрунтям сучасної української державності.

«Пан Андрій Мельник — людина із шовку і сталі. Людина-дипломат, далекоглядний державник, який за своє життя не побачив незалежної України. Але який усіма своїми справами, усією своєю душею вірив. Вірив у те, що Україна буде. Що в нас буде своя держава, своє військо, своя правда, буде нація. І сьогодні ми тут, бо його віра і віра сотень тисяч державників, які боролися за незалежну Україну, перемогла», — сказала Ірина Верещук.

Посадовиця також подякувала українським військовим, які сьогодні боронять державу, а також усім, хто зберігає пам’ять про Героїв і єднається у боротьбі за свободу та незалежність України.

Церемонія перепоховання завершилася на Пантеоні видатних українців Національного військового меморіального кладовища у Києві.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело