У суботу, 20 червня, на Богородчанщині розпочалася ІХ Архієпархіальна проща до Відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача, що у с. Старуня. Цьогоріч паломництво відбувається з нагоди 25-річчя проголошення блаженними українських новомучеників ХХ століття. Саме до їхнього духовного свідчення належить і постать блаженного священномученика Симеона Лукача, рідне село якого вже багато років є місцем молитви та паломництва для вірних.

Вечірня молитовна програма розпочалася з Хресної дороги. Особливістю цього моління було те, що розважання поєднували молитву над страстями Господа нашого Ісуса Христа зі свідченням життя і мучеництва блаженного Симеона.

«Хресна дорога – це завжди вибір: іти за Тобою чи відмовитися», – йшлося в одному з розважань. Саме в цьому світлі вірні мали нагоду поглянути на життя блаженного Симеона Лукача, який пройшов свій шлях через осуд, переслідування, заслання, каторгу і смерть, але залишився вірним Христові.

У текстах Хресної дороги також наголошувалося, що прийняття хреста – це не втеча від життя, а відповідальність за тих, кого Господь довіряє людині. «Іноді достатньо просто не втікати, а залишитися: поруч із тими, кого Бог нам довірив, у тих обставинах, де Він нас поставив», – звучало під час молитви.

Окремі розважання були присвячені темі людських падінь і Божого милосердя. У них підкреслювалося, що віра не робить людину безгрішною, але завжди відкриває шлях до навернення. «Правдиве навернення полягає не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб знову і знову підніматися, довіряючи Тому, Хто підводить нас», – зазначалося у роздумах.

Молитовні тексти також звертали увагу паломників на те, що свідчення блаженного Симеона промовляє і до сучасної людини, особливо в час війни, болю та випробувань. У розважаннях нагадували, що «наші терпіння не є безглуздими», адже Бог має останнє слово навіть тоді, коли світ переживає темряву.

Завершальні стації Хресної дороги були сповнені надії на Воскресіння. «Гріб не має останнього слова. Смерть не має останнього слова», – звучало в молитві. Саме ця надія, що виростає з Христової перемоги над смертю, стала одним із головних духовних акцентів вечірньої програми.

Після завершення Хресної дороги у каплиці Пресвятої Родини, яка розміщена у найвищому в Україні хресті на вершині Старунської гори, розпочалася Божественна Літургія.

Богослужіння очолив о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ. Разом із ним молилися священнослужителі Відпустового центру, а також духовенство, яке долучилося до цьогорічної прощі.

Роздумуючи над Божим словом під час проповіді, о. Йосафат звернув увагу на Хресну дорогу, яку щойно молилися паломники, та зазначив, що вона допомогла ближче пізнати життєвий шлях блаженного священномученика Симеона Лукача, до якого вірні прийшли цього дня.

Проповідник поставив перед присутніми запитання про те, як сьогодні розпізнати й берегти українську святість – у час розвитку штучного інтелекту, війни та зневаги до християнських символів.

«Якою є українська святість у часи розвитку штучного інтелекту? Якою є українська святість тоді, коли її виставляють на посміховисько і насміхаються з того, що дороге кожному християнину?» – запитував о. Йосафат.

За словами священнослужителя, війна є переслідуванням, яке змінює людину, формує її сумління і виявляє правду про те, ким вона є. У цьому контексті він наголосив, що найкращим способом формувати сумління є щоденне читання Божого слова, яке Церква подає вірним на кожен день.

Окремо о. Йосафат говорив про дію Святого Духа в житті християнина.

«Святий Дух і нині діє. Але Він не діє автоматично. Він не буде замість мене робити з мене святого. Ми просимо, щоб Він оселився в нас і допомагав нам жити християнством у нашому конкретному історичному контексті», – мовив проповідник.

Священнослужитель підкреслив, що переслідування відкриває людині її слабкості й немочі. Воно може приходити не лише через війну, але й через хворобу, страждання чи втрату близьких.

Говорячи про сучасні виклики, о. Йосафат звернув увагу на те, що людина, попри всі технологічні досягнення, має унікальну гідність і совість, яких не має жодна машина.

«Людина сьогодні створила щось розумніше від себе і тепер сама живе в страху перед своїм твором. Але людина має унікальну гідність і совість – те, чого немає жодна машина», – підкреслив проповідник.

За його словами, зло часто починає діяти через знеохочення людини до добра, а наслідком цього стає байдужість. У цьому контексті о. Йосафат пригадав відомий вислів про те, що для тріумфу зла достатньо, аби добрі люди нічого не робили.

На прикладі блаженного священномученика Симеона Лукача проповідник показав, що святість можлива навіть у часи переслідувань, якщо людина тримається Бога і береже свою душу.

«Блаженний Симеон зумів зберегти святість, бо тримався Бога і вірив: той, хто переслідує, не зможе вбити душу, якщо я сам свідомо і добровільно її не вб’ю», – підсумував о. Йосафат.

Доброю традицією вечірньої програми Архиєпархіальної прощі до Старуні стало адораційне моління перед Найсвятішими Тайнами. Цього року його також провів о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ, у музичному супроводі.

Під час адорації кожен паломник мав нагоду у тиші свого серця вдивлятися у Христа, присутнього в таїнстві Пресвятої Євхаристії, та випрошувати в Господа миру для України, перемоги для нашого народу, сили для Захисників і Захисниць, а також Божої опіки для всіх, хто сьогодні боронить нашу державу.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело