9 серпня, у 10-ту неділю після Зіслання Святого Духа, єпископ-помічник Львівської архиєпархії Володимир проповідував під час Божественної Літургії в Українській Кальварії у селі Губичі.

Роздумуючи над євангельською розповіддю про зцілення юнака, владика говорив про віру, молитву і піст, про необхідність не залишатися наодинці зі своїми труднощами та мати відвагу просити допомоги. Окремо наголосив на християнській надії, яка ґрунтується на вірі у перемогу Христа над гріхом, смертю і дияволом.

Спільне фото після Божественної Літургії в Українській Кальварії

Надія, яка має правильне закорінення

Щиро вітаю всіх на нашій Українській Кальварії. Тут, на лоні живої природи, відпочиває душа. Серед Божого творіння душа розмовляє з Творцем.

Ми прийшли з різним настроєм, з якимись питаннями чи пошуком відповіді на них.

Чимало людей, зокрема чи якраз з огляду на війну, перебувають у журбі. Не знаємо, що буде далі, яким буде світ. Тому в такий час, як ніколи, нам потрібні не порожні обіцянки, а надія, яка має правильне закорінення.

Кожна людина є особлива. Ми можемо навіть Бога переконувати, що наша ситуація така складна, що Він не може нам допомогти. Тоді ми не дозволяємо Богові бути Богом. Хоча руками Бога у світі є люди, зокрема, знову ж таки, ми.

Дуже доречно є вслухатися в слово Євангелії, де є мова про поміч Ісуса людям, які до Нього звертаються про допомогу в своїх труднощах. Євангельське слово сьогодні провадить нас під гору, яку ми називаємо Тавор. Євангелист Матей розповідає нам, що коли Ісус зійшов з учнями після Переображення до народу, сталася велика подія.

Був юнак з хворобою епілепсії. Про симптоми цієї хвороби детальніше описує Марко. Цей вид епілепсії був на межі з лунатизмом, де йдеться про залежність від фаз місяця. Його кидало в дві крайнощі, у вогонь або воду. Згодом євангелист порушує тему біснуватості цього юнака, що стає вирішальним у діагностиці. Можемо собі лише уявити терпіння цієї особи і тих, хто поруч.

Коли юнака привели до Ісуса, то біс вийшов з нього. Апостоли не могли собі з ним порадити. Напевно, апостоли хотіли вигнати цього біса, бо бачили і знали, як Ісус робить чуда, вони хотіли наслідувати Вчителя.

Ісус наголошує, в чому причина: слаба віра. Віра не усуває з нашого життя бурі, а дозволяє Богові бути в цих бурях та йти з нами. Віра, в свою чергу, живиться постом та молитвою.

Пацлавська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

Молитва і піст

Молитва. Напевно, учні забули, як Ісус молився на самоті, на горі. Він це завжди робив перед важливими рішеннями, перед вибором апостолів, перед чудами. Він не робив чуда для себе, для особистого рейтингу, а завжди думав про інших. Молитва є саме розмова з Богом, розмова двох великих приятелів. Цього Ісус хотів від апостолів, цього очікує і від нас.

Піст. Ми не постимо для якогось обов’язку чи припису. Для кожного християнина піст є часом духовної боротьби і зросту, в цьому процесі беруть участь тіло і душа. Душа бере участь через роздуми, через опановування думок, практикування чеснот і добрих діл. Цей внутрішній стан відображається назовні через покутні практики нашого тіла.

Піст, відмова від чогось матеріального, бо одного Бога достатньо, лише Він може мені допомогти. Ісус теж постив у пустині, про потребу посту говорить також людині, тобто нам.

Церква Святого Духа (Пастушкова церква), с. Губичі

Не залишатися наодинці зі своїми труднощами

Людина не завжди хоче або може, чи не має відваги відкрити свої життєві проблеми. А їх не бракує. Так, сьогодні є немало людей, які мають проблеми в родинному житті, в праці, є різні узалежнення, депресивні стани… Скільки лиха принесла сучасна війна…

Дуже прикро, коли людина не довіряє ні іншим людям, ні Богові, закривається в собі. І настає такий момент, коли вже нема сили, а це може мати драматичні наслідки. Незалежно від того, якою б людина на перший погляд не була сильною.

Можливо, і ми належимо до тих людей, які не шукають допомоги для вирішення своїх труднощів. Бо соромно показатися перед якоюсь людиною чи людьми в іншому світлі. Або страх стоїть на перешкоді. Довірити комусь означає також відкрити свої болючі місця, рани. Це вимагає відваги і покори.

Хто згідно з Євангелією просив за юнака в Ісуса? Батько. Можливо, йому було неприємно визнати проблему сина. Але він зрозумів, що нема іншої можливості, якщо хоче допомогти дитині. Він уже радісний повертався додому з сином, який був зцілений.

Такий стан є в кожної людини, яка приходить до Бога. Прикро, коли батьки не ведуть дітей до Бога або, ще гірше, відвертають від Бога, бо, на жаль, є і такі випадки.

Християнська надія

Ісус Христос в дорозі до Єрусалиму говорить учням, що буде страждати, помре, але на третій день воскресне. Учні, на жаль, не слухали до кінця, тому не почули про Воскресіння. Вони зупинилися на новині про страсті, тому зажурилися.

Негативні новини, на жаль, швидше сприймаються і поширюються. Їх набагато більше в інформаційному просторі. Але християни покликані нести Добру Новину про перемогу Христа над гріхом, смертю і дияволом, про те, що зло ніколи не матиме останнього слова, що Бог є творцем історії, про те, що смерть не є кінцем життя, а лише переходом у вічність. На цих правдах будується наша християнська надія.

Будьмо нині, у цей серпневий день, вдячні за це родинне свято, яким є Євхаристія. Дякуймо Богородиці Кальварійській, прославленій у Пацлавській чудотворній іконі, за її материнський дотик, за обійми. Ці відчуття візьмімо з собою додому, з цими почуттями будемо писати подальшу історію нашого життя. А це і є дорога віри та надії.

Джерело