Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийського, виголошена 8 листопада 2026 року, в день свята святого Архистратига Михаїла і всіх небесних безтілесних сил, у храмі с. Мости Комарнівського деканату.

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Свято Архистратига Михаїла несе у своєму центрі передану нам Традицією пам’ять про подію, яка сталася ще на початку створення Богом духовного та матеріального світу. Розуміння суті цієї події є вирішальним у досягненні власної мети всього створеного.

Первоплід Божого творчого задуму – духовні та обдаровані свободою Істоти, перед лицем свого Творця мали свобідно визнати Його за свого Бога, свідомо прийнявши Його волю за сутність свого буття і так ствердити велич власної гідності. Вони мали вчинити найвизначальніший та незворотний акт покори, яким віддавали право на себе Тому, хто їх створив, та в єдності з Ким їх буття отримувало сенс та повноту. Покора та вдячність – дві відкриті половинки дверей у вічність Бога, за якими життя створіння поринає у безкінечність буття Божественної любові.

Але свобода несе ризик вибору: може зрікатися себе ради сопричастя зі свободою Творця, а може закритися у собі, змінившись своєю сутністю на гордість та ставши в’язницею самолюбства для себе самої. «Свобода для»… або «свобода від»: обдарована свободою істота мусить або признати своєму Творцю, джерелу свободи, право на себе, або його заперечити.

Частина духовних істот на чолі з істотою на ім’я Люцифер, вибрала «свободу від», і протиставилася своєму Творцю. Цим вони навіки втратили джерело свого буття. Гордість перекреслила всі їхні достоїнства та здібності та погрузила їх у пустоту абсурдного існування без змісту та власної мети. В цьому є суть поняття «зло», і ті духовні істоти, котрі спробували присвоїти собі право на себе зрікшись послуху Творцеві, стали уособленням безглуздя, злими, дияволам, противниками Бога.

Ті ж безтілесні духовні Істоти, які ведені Архистратигом Михаїлом визнали свого Творця сутністю власного буття, і послушністю остаточно ствердили свою єдність з Богом, стали Ангелами Божими, носіями Його безконечної благодаті, служителями Божественної слави і людей наставниками.

Подібна боротьба: вибрати Бога чи свою егоїстичну самозакоханість, продовжується від тоді, коли людина була покликана до буття і пізнала вічного Бога. Він запросив її до «свободи для» взаємності у любові, яка провадить її до вічного перебування в Ньому та блаженного пізнання Його слави.

Але вже від Прародичів людство ступило на дорогу «свободи від» Бога. Тому трагедії, в яких живе людство, творять образ сучасної людини як в’язня, горизонти, бажання і мислення якого обмежуються лише цим матеріальним світом.

Людина постійно, але даремно намагається забезпечити собі щасливе життя на землі, бо не вірить і не сподівається ні на що після смерті. І в такій людині – в’язню щораз більше зростає дискомфорт, бунт і страх, бо вона не бачить нічого за межами того, чим її зв’язала власна уява і бунтівна свобода поклонінням цьому видимому світу.

 Сьогодні у свято Архистратига Михаїла і собору всіх небесних безплотних сил, Церква наче відкриває сучасній людину ворота в’язниці, яку вона сама собі зробила. Скеровує наш погляд до духовного, невидимого світу, для якого ми були сотворені на образ і подобу Божу Того світу, який є частиною Божого творіння, і по якому справді прагне наша людська істота. Ми не можемо змиритися з тим, що будемо жити тільки до смерті. Людина покликана до духовного, вічного, до життя у єдності з Богом.

«Що таке людина, що Ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги». Людина є мало що менша від ангелів, але все ж менша. Однак не по своїй природі, бо людина є богоносним образом Творця, а по своїй подобі: бо менше, ніж ангели, людина своєю свободою уподібнюється до Бога. Але Бог посилає ангелів служити людині.

І Архистратиги ангельських воїнств та й самі ангельські сили радо виконують волю Творця, допомагаючи людям у боротьбі зі силами зла. Вони, перевершуючи подобою людину, не соромляться служити людині. Ті, що живуть у вічності, не нехтують тими, що живуть у часі. Блаженні, які безперестанно славословлять Бога, схиляються до тих, що так рідко пам’ятають про свого Творця. Вони, безтілесні, не відкидають благання тілесних.

Однак у земному просторі, на відміну від небесного, де вони стали переможцями диявола, ангели не вступають у боротьбу без людського заклику, не порушують свобідного вибору людини: боротися проти диявола чи підлягати йому.

Людина не може бути щасливою без Бога, бо є Його образом, а образ завжди стремить до того, кого зображає, до богоподібності. Гордість противиться Богу і всьому, що Боже, бо хоче зайняти місце самого Бога. Покора є «свободою для» Бога і до сповнення Його волі. Як Архистратиг Михаїл та всі небесні ангельські сили покорою здобули в Бога вершину своєї величі та слави, так і ми маємо плекати покору не задля самої риси характеру, але з любові до Того, чий образ носимо щоб йому уподібнитися. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело