Військовий шлях прикордонника Сергія почався з волонтерства.

Сергій – професійний дизайнер, який проживає у Луцьку. Він розповідає, що з початком повномасштабної війни вирішив призупинити бізнес, аби не залишатися осторонь подій, а допомагати співвітчизникам усім, чим міг.

Чоловік умовив брата, який мав власний мікроавтобус, зайнятися перевезенням речей та продуктів до постраждалих від бойових дій. Батько віддав синам рештки дизпалива, що мав, і чоловіки почали доставляти необхідне на Київщину.

На той момент це був єдиний спосіб доправлення продуктів харчування, засобів гігієни, медикаментів тощо до тих, хто залишився без домівки та засобів існування. Щойно вдавалося назбирати необхідний вантаж, чоловіки відправлялися у небезпечну дорогу.

Однак, через два місяці, коли пошта відновила нормальне функціонування і їхня допомога перестала бути актуальна, Сергій прийняв рішення змінити рід занять.

Він розповідає: «Я маю дві вищі освіти – дизайн та економіка. Словом, не для війни. Довелося усе міняти. Я пішов у військкомат. Згодом мене призначили у прикордонники і жодної миті не шкодую про це».

Сергій зізнається, що спочатку було дуже важко: безкінечні навчання, тренування, насичення безліччю нової інформації, знань. Згодом він зрозумів, для чого все це було потрібно.

З навчального центру команду новопризначених прикордонників направили на схід. Новою буденністю стали служба, наряди, зачистки, бої. Новими навичками – надзвичайна пильність, постійна готовність і несподівана для самих себе витривалість.

Наразі Сергій – у короткотривалій відпустці. Після декількамісячної розлуки він зміг нарешті обійняти рідних, однак, по завершенні відпочинку, знову планує стати на захист рідної землі.

Прикордонник каже: «Нас зупинить тільки перемога. От щойно відвоюємо останній сантиметр нашої країни, тоді і знімемо з себе військову форму».

Джерело