У чому головна заслуга “вбогих духом”?

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
(Мт. 5:3)

З сестрою Василією Гальцовою продовжуємо досліджувати блаженства перелічені Ісусом Христом у Нагірній проповіді.

Ісус провів для апостолів так звані “перші єзуїтські реколекції” намагаючись сформувати серця апостолів, наповнити їх Своїм Духом, щоб могли втілювати Христа у цьому світі.

У Старому Заповіті бідність асоціювалась з покаранням Божим за гріхи, лінивство і недбальство, натомість багатство було символом ревності, відданості Богу і працелюбності. Та поза тим, існував обов’язок допомагати вбогим людям, зокрема тим, що втратили свій статок внаслідок незалежних від них обставин.

У Новому Заповіті також згадують бідних та убогих, але зазначається, що вбогість духом і фінансова бідність – це не рівнозначні поняття. Насправді, можна бути бідним, але якщо з’явиться можливість збагачення, людина значно зміниться, а відтак ця людина не була вбогою духом.

Бути вбогим духом, значить бути смиренним, але одночасно мати чисте серце та свободу духу, не прив’язуватися до людей чи речей цього світу, натомість бути прив’язаним до Господа.

Джерело