Російський військовий сценарій щодо України аж ніяк не є чимось принципово новим. Початковий план захоплення «Києва за 3 дні» будувався на успішних для радянського керівництва військових інтервенціях у Будапешт 1956 року та Прагу 1968 року. План повалення української влади в Києві також на початку січня 2022 року апробували в Казахстані, коли російські військові допомогли придушити протести в столиці країни. 

Водночас конкретний сценарій нападу на Україну також має свою історичну аналогію. Більшість експертів впевнені – те, що зараз відбувається в Україні, фактично є відпрацюванням чеченського сценарію.

(тут зображення «лонгрід_1)

Що ж об’єднує ці розділені в часі події?

По-перше, зазіхаючи на чужі території, росія завжди намагається позиціонувати себе «миротворцем». При цьому застосовується стандартний набір підстав для вторгнення – влаштувати війну поблизу власних кордонів із формальною метою захистити «братні народи» чи «мирне населення», як це сталося в Україні, Чечні, Придністров’ї, Абхазії, Грузії, Нагорному Карабаху. Або влізти в чужий внутрішній конфлікт на боці слабких недемократичних урядів, як це було в Сирії, Афганістані, Угорщині, Чехословаччині.  

По-друге, і в Чечні, і в Україні росія намагалась спертись на внутрішню опозицію та колаборантів, які розхитували ситуацію зсередини в намаганні спровокувати громадянський конфлікт. Так, окремі чеченські лідери з часу початку експансії російської імперії на Кавказ у середині ХІХ століття до чеченських війн ХХ століття співпрацювали з агресором. Точнісінько як і окремі українські князі та гетьмани стародавніх часів та їхні послідовники сучасної України, які за вказівками кремлівських кураторів вчиняли численні провокації та збройний опір у Криму, Донецькій і Луганській областях.

    (тут зображення «лонгрід_2)  

По-третє, характерною рисою росії є військові дії без оголошення війни. Так, 30 листопада 1994 року президент росії б. єльцин підписав указ «Про заходи щодо відновлення конституційної законності та правопорядку на території Чеченської Республіки», який під приводом боротьби з нацизмом передбачав військові дії без офіційного оголошення війни. Аналогічним чином 24 лютого 2022 року президент рф в. путін без офіційного оголошення війни почав «спеціальну воєнну операцію» в Україні з метою нібито «демілітаризації та денацифікації України».

По-четверте, російська армія ніколи не жаліла населення, яка найбільше її підтримувало. У Чечню російські військові заходили під гаслами звільнення місцевих росіян від «звірів» – так вони називали громадян Чеченської Республіки. Проте це не завадило російській армії бомбити Грозний, де компактно проживало російське населення і, відповідно, більшість жертв серед цивільних були російської національності. В Україну 24 лютого 2022 року окупанти заходили із гаслами звільнення українців від «бандерівців», але руйнування було завдано саме тим містам і селам, де традиційно була висока підтримка проросійських сил і мешкало здебільшого російськомовне населення. Також традиційним для Ічкерії і України стало масове мародерство та грабування мирного населення, коли вояки забивали краденим свою бронетехніку і вантажівки та вивозили своїм сім’ям «подарунки» з окупованих територій.

    (тут зображення «лонгрід_3)

Варто визнати, що з кожним агресивним нападом рф корегує свою тактику. Так, останніми роками кремль практикує використання приватних військових компаній. Всього москва використовує близько 20 ПВК, які ведуть діяльність у понад 15 країнах Африки, на території колишніх радянських республік і в країнах Близького Сходу. Серед них найвідоміші ПВК «вагнер», «МАР», «Moran Security Group», «Патриот», «Щит», «Аврора», «E.N.O.T Gorp». Такий підхід дозволяє владі приховувати справжні втрати військових і стримувати народні протести, адже офіційний кремль до останнього заперечує свій зв’язок із ПВК.

Джерело