Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо зустрінеться з українським колегою Денисом Шмигалем у середу 24 січня 2024 року в Ужгороді. Напередодні візиту політик відзначився низкою недружніх до України заяв. Приміром, назвав Україну державою, яка перебуває під «абсолютним впливом США», а також припустив, що їй доведеться віддати частину своєї території Росії, адже іншого вирішення війни немає. Також він сказав, що не підтримує вступ України до НАТО, адже це, на його думку, буде «фундаментом третьої світової війни». Окрім цього Фіцо запевняв, що Захід нібито «заборонив українському політичному керівництву укладати перемир’я» з Росією на початку повномасштабного вторгнення, тому що «покладався на те, що, вливаючи мільярди і зброю в Україну, Україна принесе пораненого російського ведмедя на тарілочці». Ця та інша риторика словацького прем’єра нагадує заяви його угорського колеги Віктора Орбана та водночас вторить ключовим меседжам російської пропаганди. Розбираємося, як заяви європейських політиків грають на руку ворожому агітпропу та як самі пропагандисти оцінюють слова словацького й угорського прем’єрів.

Історично угорці маюли деякі суперечки зі словаками, починаючи з Тріанонського договору, який встановив кордони сучасної Угорщини після Першої світової війни. Переділ кордонів залишив великі угорські меншини в багатьох навколишніх державах, у тому числі і в новоствореній Чехословаччині. Після Другої світової війни тисячі угорців були депортовані з Чехословаччини за співпрацю з німцями. Але навіть після «оксамитового розлучення», тобто розділення та утворення Чехії і Словаччини в 1993 році, на півдні останньої все ще живе багато угорців. Зараз у більш як 5-мільйонній Словаччині проживає 422 тисячі етнічних угорців (є тенденція до зниження кількості цієї меншини — у 1991 році в Словаччині проживало більше, ніж пів мільйона угорців). Тож у 2000-х два прем’єри неодноразово конфліктували через деякі питання, пов’язані з угорською меншиною Словаччини. У 2009 році Братислава прийняла мовний закон, головною метою якого було зміцнення та захист позицій словацької мови в різних сферах суспільного життя, зокрема в управлінні, освіті, ЗМІ та державних послугах. Втім, за версією Угорщини, положення закону мали непропорційний вплив на меншини, особливо угорську (на той час угорською у Словаччині розмовляло 10% населення), адже передбачав штраф у розмірі до 5 тисяч євро за використання мов національних меншин у державних структурах. У 2010 році Орбан надав 2,5 мільйонам етнічних угорців, що проживають за межами своєї батьківщини, право на отримання угорського паспорта, таким чином підживлюючи ностальгію за Великою Угорщиною. У відповідь уряд Фіцо зобов’язав словаків повідомляти про отримання подвійного громадянства під загрозою штрафу в розмірі понад 4000 доларів та втрати словацького паспорта. До того ж Віктор Орбан полюбляє епатувати шарфом із зображенням Великої Угорщини, на якому територія Словаччини є її територією. Втім, останнім часом політики, здається, залишили подібні розбіжності позаду.

Тож коли євроскептики відійшли від влади в Польщі, угорський прем’єр Віктор Орбан знайшов нового союзника у своєму словацькому колезі, який повернувся в політику восени 2023 року. Словаччина в парі з Угорщиною можуть створити тандем «непокірних держав» Євросоюзу. Цей тандем може допомогти угорському політикові перешкодити спробам позбавити його країну права голосу в ЄС через системні загрози Угорщини загальноєвропейським цінностям і блокування допомоги Україні. Прем’єрів об’єднує намагання протистояти Брюсселю і провадити прихильну до Москви політику. Якраз у січні 2024 року Європейський парламент підтримав заклик щодо покарання Орбана за шкоду, заподіяну демократії, зробивши ще крок до призупинення права Будапешта голосувати у блоці, а також євродепутати ухвалили резолюцію, що засуджує зміни, внесені до Кримінального кодексу Словаччини. Глави урядів двох держав провели зустріч у Будапешті 20 січня 2024 року, напередодні лютневого позачергового саміту Європейського Союзу із затвердження поправок до багаторічного бюджету на 2024–2027 роки, які включають створення Українського фонду на €50 мільярдів. Очікується, що їх союзництво може всіляко протидіяти проукраїнським ініціативам Євросоюзу, а це своєю чергою шкодитиме Києву і гратиме на руку Кремлю. Раніше Фіцо разом з Орбаном підтримав блокування Орбаном фінансування для України. Прем’єр Словаччини погодився з угорським колегою, що буцімто ЄС не повинен фінансувати запланований пакет допомоги Україні на €50 мільярдів зі спільного бюджету і що війну неможливо вирішити воєнним шляхом.

Ми зібрали низку цитат Роберта Фіцо, які перегукуються із заявами Віктора Орбана та резонують із пропагандистськими меседжами Кремля. Вони стосуються геополітичного курсу України, її перспектив вступу до ЄС та НАТО, перебігу та результатів війни, а також підтримки з боку західних партнерів.

«Перемога України нереалістична»

Російський агітпроп намагається знеохотити українців до спротиву та посіяти зневіру у власній перемозі. Якщо слідувати логіці пропагандистів, то подальша оборона та контрнаступ ЗСУ беззмістовні, бойові дії призводять лише до втрат, а жодна зі сторін не просувається. Росія ніколи не полишить захоплені території, тож варто відступити вже сьогодні й не тратити ресурсів на беззмістовну боротьбу.

Віктор Орбан: «З кожного боку на сто тисяч більше загиблих солдатів, і ніхто не просунувся вперед. Росіяни продовжать свій військовий контроль над Донецьком і Луганськом. Звісно, вони не підуть із Криму, але позиція Росії на переговорах покращиться».

Роберт Фіцо: «Чого вони (українці. —  “ДМ”) чекають? Що росіяни підуть із Криму, Донецька та Луганська? Це нереально».

У відповідь на заяви Фіцо речник МЗС України Олег Ніколенко вкотре підкреслив, що Україна не піде на територіальні поступки: «Не може бути компромісу щодо територіальної цілісності. Ні України, ні Словаччини, ні будь-якої іншої країни».

За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, три чверті громадян України вважають, що не може бути жодних територіальних поступок Росії. «Але навіть серед тих, хто загалом готовий до поступок, більшість вірить в успіх України за умови належної підтримки Заходу. Це — крик душі простих українців, які закликають західних партнерів не зволікати з допомогою», — йдеться в соціологічному дослідженні.

«Для чого допомагати Україні, якщо Росія й так переможе»

Ще одним пропагандистським прийомом є навіювання відчуття неминучої поразки, мовляв, якщо Росія неодмінно переможе, то допомагати Україні — марно тратити сили. Такий меседж має на меті знеохотити союзників підтримувати антиросійський спротив. Також він підживлює образ Росії як могутнього геополітичного гравця та наддержави, яка ніколи не програє, лишень слабне на певний час і згодом повертає свою міць.

Віктор Орбан: «Ми фінансуємо, а українці борються та вмирають. Там, де ми зараз перебуваємо, очевидно, що українці не переможуть на полі бою. Вирішення [цієї війни] немає на передовій. Росіяни не програють. У Москві не буде політичних змін. Така реальність».

Роберт Фіцо: «Ми можемо влити туди всю зброю світу, всі гроші, і Росія ніколи не буде переможена у військовому відношенні. Настане рубіж 2023 та 2024 років, і ви побачите, що Росія почне диктувати умови врегулювання цього конфлікту».

Аналітики видання Financial Times оцінили наслідки гіпотетичної перемоги Росії: росіяни чинитимуть масовий терор над українцями, нищитиме цивільне населення, а партизанський спротив лише посилить репресії; це спричинить нову хвилю біженців, яким в умовах окупації буде нікуди повертатися. Це також підірве безпекову ситуацію: Путін, імовірно, атакує країни Балтії, щоб «випробувати на міцність» положення про колективну безпеку НАТО, гарантоване п’ятою статтею Вашингтонського договору 1949 року. До того ж дії Путіна надихнуть на агресію інші держави — Венесуелу, Китай, Азербайджан. Окрім цього, Путін монополізує чверть світового експорту пшениці, що може спричинити глибоку продовольчу кризу.

На саміті ЄС 26 жовтня 2023 року країни закликали лідерів Угорщини й Словаччини, які не хочуть подальшої військової підтримки України, подумати про наслідки того, що вони пропонують.

«Європейська стратегія щодо України та Росії провальна»

Частиною пропагандистського «дискурсу зневіри» є меседж про провальну стратегію ЄС щодо України та Росії. Європейці дуже прихильні до Києва, але це не йде йому на користь, а до Москви — надто суворі, втім, накладені Європейським Союзом санкції вдаряють більше по західних економіках, ніж по російській. Тож якщо санкції неефективні, їй варто зняти.

Віктор Орбан: «Та європейська стратегія, яка досі реалізується, — це повний провал. Європа хоче, щоб Україна продовжувала воювати, вони надаватимуть фінансування та зброю, вони думають, що Україна переможе, Росія програє». Окрім цього політик регулярно критикує санкції проти Росії, наголошуючи, що вони «не змінять» хід війни і «українці не вийдуть переможцями». «Є дискусія про те, виграла чи програла Росія. Якщо говорити про гроші, то не можна сказати, що Росія суттєво втратила», — заявляв він.

Роберт Фіцо: «Україні потрібно допомагати, але я б стверджував, що допомога їй надається у спосіб, який не має жодного ефекту. Ми зараз платимо (Україні. — “ДМ”) 1,5 мільярда євро на місяць від Європейського Союзу. Ми накладаємо на росіян санкції… Як довго це має тривати?». Він також робив популістські заяви, що не голосуватиме за санкції проти Росії без оцінки ефекту від санкцій для країн Євросоюзу: «Щоб було зрозуміло, я не буду голосувати за жодні санкції проти Росії, якщо нам не представлять аналізу їхнього впливу на Словаччину».

Експерти EUvsDisinfo, проєкту робочої групи East StratCom Європейської служби зовнішніх дій, наочно демонструють, як агітпроп маніпулює питанням санкцій, та доводять, що введені країнами ЄС обмеження дають ефективні результати. «Санкції вже обмежили здатність Росії виробляти зброю, для якої потрібні складники західного виробництва. Державний бюджет Росії втратив трильйони рублів через обмежувальні заходи в торгівлі, які вдарили по доходах від нафти й газу — двох основних стовпів російської економіки. Скасування санкцій зараз принесло б Кремлю величезну користь. Саме тому його мережа дезінформації продукує брехню й теорії змови з метою посіяти розбрат та створити враження, що санкції є неефективними», — йдеться в матеріалі.

«Україна має відмовитися від вступу до НАТО»

НАТО прийшло до «дверей» Росії, а не навпаки, тому не треба звинувачувати Москву в тому, що вона поводиться агресивно, — таку маніпуляцію висловлював Путін напередодні повномасштабного вторгнення. Саме тому, за логікою Кремля, Україна має бути «нейтральною» державою, яка неодмінно мусить відмовитися від планів приєднатися до Альянсу, адже вони буцімто провокують Росію та ставлять під загрозу безпекову ситуацію в регіоні та світі.

Віктор Орбан: «Ми повинні домовитися з росіянами про нову архітектуру безпеки, щоб забезпечити безпеку та суверенітет для України, але не членство в НАТО».

Роберт Фіцо: «Я… накладу вето і заблокую це (вступ до НАТО. — “ДМ”), тому що це якраз і є основою для третьої світової війни і нічого більше».

Саме напад Росії на Україну підважує безпековий порядок у регіоні та світі, а у світі кривих дзеркал російського агітпропу все навпаки. Кремлівські нарікання на розширення Альянсу — це фіговий листок для російського реваншизму. Якщо бажання України вступити до НАТО нібито змусило Росію завдати превентивного удару у вигляді вторгнення (спочатку у 2014-му, тоді у 2022 році), то реальне приєднання сусідньої Фінляндії викликало куди слабшу реакцію. Детальніше ми писали про це тут.

«Україна не відповідає критеріям вступу до ЄС»

Ще одним пропагандистським трюком є намагання переконати українців та світ, що Україні не місце в ЄС і що вона ніколи не відповідатиме ані Копенгагенським критеріям, ані будь-яким іншим ознакам європейської держави. Цей меседж покликаний викликати зневіру в доцільності європейської інтеграції серед пересічних українців — мовляв, шлях до членства такий довгий та складний, що виглядає нереалістичним, адже Україні не вдасться повністю реформуватися та виконати всі умови для вступу. Також пропаганда адресує ці меседжі мешканцям країн ЄС: буцімто Київ не здатний повністю відповідати європейським вимогам, тож годі й говорити про членство України в ЄС.

Віктор Орбан: «Є передумови. Коли кандидати їх виконують — починаймо переговори про членство. Але вони не були виконані навіть за оцінкою комісії. То ж ми не у стані починати переговори».

Роберт Фіцо: «Не може бути такого, щоб країна, яка абсолютно не відповідає жодним вимогам, приєдналася до ЄС».

У грудні 2023 року було погоджено початок перемовин про вступ України до Європейського Союзу. Для цього Україна повинна виконати сім реформ, а також пройти чотири процеси-етапи: скринінг законодавства України, підготовку переговорних рамок, звіт Єврокомісії про виконання Україною вимог для початку переговорів (цих самих 7 кроків-реформ) і проведення Міжурядової конференції, яка дасть початок перемовинам. За словами очільника уряду Дениса Шмигаля, Україна вже виконала три з чотирьох додаткових рекомендацій ЄС, спрямованих на посилення інституцій і трансформацію законів відповідно до європейських правил, а єврокомісар Олівер Варгелій запевнив, що Україна виконала 2 із 7 згаданих пріоритетів. Так, це довгий і складний шлях, але Україна вже впроваджує послідовні та системні реформи, до того ж, це відбувається в умовах війни. Поступова євроінтеграція — запорука членства в ЄС.

«Небезпечно підтримувати Україну військово»

Російська пропаганда в різних варіаціях просуває заклик щодо ненадання Україні військової підтримки. Один з основних меседжів — буцімто постачання Україні зброї лише продовжує війну, а не призводить до її продовження, тож якщо світ прагне миру, повинен відмовитися від «накачування» України військовою технікою. До того ж пропагандисти часто вдаються до маніпуляцій, мовляв, уряди часто ставлять потреби України за пріоритет і при цьому нехтують національними інтересами.

Віктор Орбан: «Угорська армія не має зброї, без якої вона може обійтися. Тому постачати зброю Україні нереально, і ми не хочемо цього робити».

Роберт Фіцо: «Я надаватиму нульову військову допомогу Україні… Негайне припинення військових дій є найкращим рішенням, яке ми маємо для України».

Заяви про те, що тій чи іншій західній країні варто приберегти озброєння для власних потреб замість віддавати його Україні, можуть резонувати з місцевим контекстом. Тому заяви Орбана можуть бути з розумінням сприйняті в інших державах, і це становитиме небезпеку для інтересів Києва. Як і приклад Словаччини, яка раніше передала Україні озброєння на 10% свого оборонного бюджету, а згодом повністю відмовилася від військової підтримки Києва, може послужити згубним прецедентом.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба наголосив, що Україна здаватися не збирається, готова боротися навіть лопатами, якщо закінчиться зброя, але теоретична поразка в цій війні матиме для світу значно дорожчу вартість, аніж допомога українцям. Він також нагадав про потребу створення спільного простору європейських оборонних індустрій та європейського оборонного хабу в Україні, який би сприяв перемозі.

«Україна — маріонетка США»

Російська пропаганда систематично змальовує США ляльководом України, де роль останньої — виконувати волю «дядечка Сема», зокрема, будь-якою ціною протистояти Росії. За версією агітпропу, Україна не є самостійною державою, а всього лиш об’єктом впливу Штатів, тож будь-який геополітичний чи внутрішньополітичний крок Києва — це лишень віддзеркалення інтересів Вашингтона.

Віктор Орбан: «Україна може воювати, поки США її підтримують грошима та зброєю. Якщо американці хочуть миру, мир буде».

Роберт Фіцо: «Щонайменше з 2014 року, з Майдану, вона (Україна. — “ДМ”) перебуває під тотальним впливом і контролем США».

Подібні меседжі знецінюють Україну як самостійного суб’єкта міжнародних відносин, а також зображує її як мілітаризовану зону Штатів, які буцімто руками Києва ведуть проксі-війну проти Росії. Також подібна риторика підживлює антиамериканські настрої в частини упередженої аудиторії, зображуючи США як провокатора воєн, а не союзника, який допомагає союзнику. Агітпроп застосовує тактику віддзеркалення, коли зображує Україну пішаком США, адже таким чином прагне відвернути увагу від власної ролі ляльковода в різноманітних квазідержавних утвореннях на кшталт Абхазії та Південної Осетії чи Придністров’я.

Пропагандистське «погладжування проти шерсті»

Російський агітпроп буває водночас і схвальним, і критичним щодо Фіцо та Орбана. Попри напружені відносини з Україною, Угорщина відправляла та відправляє їй вантажі невоєнного призначення, а українські військові проходять лікування на угорській території. Незважаючи на постійні суперечки з керівництвом західних структур, Орбан не думає виходити ні з Євросоюзу, ні з НАТО, йшлося на одному із пропагандистських ресурсів. Братиславу ж звинувачували в тому, що, попри сміливу відмову постачати Україні озброєння, Словаччина все ж не втратила статус країни-транзитерки, через яку західна техніка надходить до України.

В інших випадках російський агітпроп хвалить політику Фіцо. «Тобто, пані та панове, все-таки це можливо… Орбан і Фіцо можуть представляти точку зору, яка так відрізняється від польської, і при цьому межуючи з Україною як члени ЄС і НАТО», — тріумфували на іншому пропагандистському ресурсі.

У грудні 2023 року Путін сказав, що Орбан та Фіцо є не проросійськими, а «пронаціональними» політиками. «Я вже багато разів говорив, вони не проросійські політики, вони пронаціональні, вони захищають свої національні інтереси. Таких більше немає, їх просто немає», — зауважив російський лідер. На думку Путіна, відсутність у країнах самостійних політиків пов’язана з великою залежністю від «старшого брата, від Штатів».

Враховуючи антиміграційну риторику Фіцо, проросійські симпатії та кризу судової системи в країні, існує реальна небезпека зближення Будапешта і Братислави. Приміром, Гарван Волш, колишній радник із зовнішньої політики Британської консервативної партії, а тепер співробітник Інституту демократії CEU у Будапешті, вважає, що таким чином Фіцо та Орбан прагнуть показати, що вони не одні у своїй непокорі Європі.

Але Фіцо очолює крихкий коаліційний уряд, тому йому доводиться балансувати між різними суперечливими позиціями. На саміті ЄС у грудні 2023 року Фіцо врешті не підтримав критичну позицію Орбана щодо членства України в ЄС, а все ж підтримав Україну. На думку Томаша Стразая, директора аналітичного центру Словацької асоціації зовнішньої політики, це може свідчити про деякий прагматизм Фіцо: так, він поділяє деякі позиції Орбана, зокрема несприйняття міграційного пакту ЄС, але на практиці доволі «спокійніше» ставиться до політики ЄС, аніж це може здатися з деяких його публічних заяв. Адже саме під його керівництвом Словаччина увійшла до Європейського Союзу в 2009 році, і сам Фіцо оцінив вступ Словаччини до Європейського Союзу як «історію успіху».

Джерело: Леся Бідочко, для Детектора Медіа

Джерело