Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпископа Стрийського у Неділю про розслабленого, 3 травня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь!

Всечесні отці, дорогі у Христі браття і сестри! Христос Воскрес!

Ісус, який зцілює недуги та рятує життя від занепаду. Це тема сьогоднішнього Євангелія, яке запрошує нас поміркувати над ситуаціями, в яких ми відчуваємо себе «застряглими» та замкненими у глухому куті. Іноді нам здається, що немає сенсу далі сподіватися: ми змиряємося і вже не маємо бажання боротися. Подібний стан змальовує нам постать розслабленого.

Ісус приходить до Єрусалима на єврейське свято. Він не йде відразу до храму, а зупиняється біля Овечої купелі, де мили овець призначених для жертвопринесення. Купіль мала п’ять притворів, в яких лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, в яких мовби уособилися уся трагедії людства. Ці натовпи хворих, на відміну від овець, не мали доступу до храму, бо вони вважалися нечистими! Через жорстокість людського закону збідовані не мали можливості стати у Храмі перед лицем Бога.

Не маючи жодної реальної перспективи на допомогу, ці люди сподівалися на диво, яке могло б змінити їхню долю. Вони чекали, коли зрушиться вода: бо згідно з тодішнім переконанням, «ангел Господній сходив час від часу в купіль і зрушував воду, і хто перший по зрушені води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга».

Можна собі уявити яким сумним в ту мить було видовище, коли виникала своєрідна «війна між нужденними», і ці хворі за всяку ціну намагалися дістатися до водойми. І це при тому, що по-єврейському купіль називалася Витесда, тобто: «дім милосердя», але виглядало все як кричуща несправедливість.

Щоб відновити справедливість милосердям Господь вирішив сам навідатися до них як зцілення у їхньому стражданні. Серед натовпу недужих Ісус знайшов одного чоловіка, який був паралізований уже тридцять вісім років. Можливо через те, що той остаточно змирився, і втратив надію зануритися в купіль, коли збуриться вода.

Запитання, з яким Ісус звертається цього розслабленого, може здатися дивним: «Чи хочеш одужати?». Однак Ісус так зосереджує цього чоловіка на його найглибше і найщиріше бажання. Воно необхідне, бо коли людина стільки років паралізована, то може втратити навіть волю до одужання.

На запитання Ісуса чоловік відповідає більш комплексно і розкриває свій погляд на життя. Спочатку каже, що не має нікого, хто б занурив його в купіль: отже, вина не на його боці, а на боці інших, які не піклуються про нього. Зрештою додає, що коли він намагався самотужки зануритися у воду, завжди хтось приходить раніше за нього. Це стає для нього мотивом заперечити власну відповідальність за свій стан, і притримуватися фаталістичного погляду на долю. Він пригнічений та відчуває себе переможеним у боротьбі за життя.

Але чи справді він зараз не має нікого, хто б йому допоміг? Святий Августин каже: «Так, щоб зцілитися, йому конче була потрібна людина. І ось, прийшла ця людина, і вона була також Богом, тож чому ж він ще відкладає своє зцілення?»

Своїм питанням Ісус намагається відкрити розслабленому, що його життя також є у його руках. Він закликає його встати, піднятися зі свого хронічного стану та взяти своє ліжко. Це ліжко не можна залишити чи викинути: воно уособлює сповнене хворобою його минуле життя, це історія плодів його гріхів. Ісус зціляє не лише тіло, Він хоче зцілити всю історію його життя, усунути не лише наслідки але причину його недуги.

До цього моменту минуле блокувало розслабленого, змушувало лежати, наче мертвого. Тепер саме він може взяти це ліжко і віднести його, куди захоче: він може вирішити, що робити зі своєю історією! Йдеться про те, щоб він сам рухався далі і взяв на себе відповідальність за вибір шляху, яким має йти.

«Хочеш одужати?» Хочеш зцілитися від своєї заздрості, гордості, зловтіхи чи своїх залежностей? Хочеш дозволити Богу змінити твої стосунки з іншими? Ось так, або якось подібно, можуть звучати слова Ісуса до кожного з нас, бо очевидність гріха, який отруює наше життя, є незаперечною. А якою буде наша відповідь?

Насправді нас часто паралізує саме розчарування. Ми бачимо переважно перешкоди: «не маю нікого, хто б мене заніс до купелі», та думаємо, що речі трапляються з нами, бо нам не щастить, бо доля нам ворожа. Через це апелюємо на свою нездатність, почуваємося пригніченими, і нам загрожує зануритися в апатію. Нераз ми воліємо залишатися в хворобі і змушуємо інших піклуватися про нас. Іноді це також привід, щоб не доводилося вирішувати, що нам робити зі своїм життям.

Але Христос ставить питання не для того, щоб ми вилили перед Ним свої жалі. Він очікує, щоб ми відкрилися на Його силу і повірили в Його слово! Тому маймо відвагу з довірою просити Господа про дар зрозуміти, де зупинилося наше життя. Спробуймо дати голос своєму прагненню по зціленню та визнаймо, що ми, для того щоб жити, а не існувати, завжди та лише потребуємо Бога.

Боже Милосердя є любов’ю Отця, яка в особі Христа шукає кожного грішника щоб зцілити його прощенням, та дати відвагу всупереч темному минулому, долати усі перешкоди на шляху до небесної Батьківщини.

Майже 2000 років тому смерть Ісуса привела багатьох його послідовників до відчаю. Навіть його учні втратили надію. Але все раптово змінилося, і їхня зневіра зникла, коли вони виявили, що гріб порожній. Ісус воскрес із мертвих! Можливо і наше життя не оминули великі випробування, або вони ще в майбутньому. Однак воскресіння Ісуса невідклично запевнює, що Він більший за будь-які перешкоди. Він здатний змінити наше життя та наш погляд на майбутнє подібно до того, як це сталося з Його учнями. Бог не зупиняється на заспокоєнні наших мізерних потреб, тому не дає нам «щось», але самого Себе, та перетворює навіть смерть на життя і новий початок. Амінь. Христос воскрес!

Джерело