ЦЕРКВА В ПІДПІЛЛІ
7 січня 1989 року о.Михайло Гаврилів спільно з о.Ярославом Лесівим відправив Різдвяну службу в с.Грабівці. Напередодні тамтешня церква витримала міліційну навалу, яку очолював голова Калуського райвиконкому Оліференко, — віряни захистили храм. А 14січня в с.Петранці о.Михайла Гавриліва заарештували. Якийсь час його протримали в сільському клубі, відтак автомобілем відвезли в Рожнятів, у суд, де він отримав 15діб арешту за релігійну діяльність.
Це було не перше й не останнє затримання о.Михайла Гавриліва— діяча підпільної УГКЦ, одного з активістів у справі її відновлення. Уперше о.Михайла арештували 1988 року за відправу богослужіння просто неба, до речі, це також відбулося в Петранці.
Ось як о.Михайло згадував про перебування в Івано-Франківську.
«У камері були дерев’яні нари і похила дерев’яна подушка. Ранком, замість 6-ї години, о 7-й, черговий міліціонер гримав у двері й гукав: “Отче, уставайте, парафіяни в церкві!”. Після туалету й дуже скромного сніданку я молився й дещо нудився.
Другого чи третього дня прийшла одна пані із зошитом і ручкою. Я втішився, бо думав, що це для мене, але вона крізь зачинені двері почала мене розпитувати, як почуваюся, чи нема в мене якихось скарг і які маю прохання. Пізніше довідався, що «Радіо Свобода» почало говорити про мій арешт, і це якось уплинуло на ставлення органів до моєї персони. Ця жіночка відрекомендувалася працівником прокуратури, однак себе не назвала.
Я їй відповів, що, як вільна людина, почуваюся добре, і заспівав їй два куплети із «Ще не вмерла Україна» й «О спомагай нас, Діво Маріє». Запитав її, які улюблені пісні вона співає? Вона мовчала. Потім заявив, що маю дві скарги. Пані затривожилася. По-перше, кажу, начальник карцеру Кащей (таке він мав прізвище; був, здається, татарином) тільки старший лейтенант, я ж уважаю, що з огляду на бездоганну поведінку й досконале виконання обов’язків він давно заслуговує бути капітаном. Прошу це офіційно зафіксувати. Пані з прокуратури записала. По-друге, хочу, щоб моя мама принесла мені в термосі чорної кави. Бо коли я довго її не п’ю, то почуваюся зле. Вона й це записала. Відтак, попрощавшись, пішла.
Другого дня, коли я ступив у коридор, щоб зробити приписаний прохід, до мене наблизився усміхнений Кащей із шинеллю під пахвою й ще якимись лахами. Він заніс це все в камеру, поклав на нари, щоб мені було м’якше спати, і сказав: “Знаешь, отец, пока легализируют твою унитскую церковь, ты разов пять будешь сидеть”. Я відповів: “Якщо в цьому карцері й під вашим керівництвом, то я завжди готовий”. Ми сміялися, немовби справжні друзі. Кащей помилився в підрахунках: я відсидів тільки три карцери.
Ще через день прийшла мама й принесла чорної запашної кави, ще теплої; сказала, що термос брали до лабораторії й перевіряли, чи чогось там не підсипано. “Ми не хочемо саме тепер мати мучеників”, — пояснили їй. Із цього стало зрозуміло, що свобода нашої церкви недалеко. Було очевидно, що не ми їх боїмося, але вони бояться нас».
Олег ШКІЛЬ
Минулого місяця отець Матейвідсвяткував свій поважний ювілей.
Редакція часопису, спільнотаВасиліянського чину, вірні, рідні та знайомі щиро вітають преподобного отця з днем народження.
Божого благословення, здоров’я,натхнення, многих і плідних літна Христовій ниві, ювіляре!