Є слова, які важливо почути. Є сцени, які неможливо забути. Театр мовчить, коли всі кричать. І говорить – тоді, коли справді потрібно.
Мистецтво не зникає. Навіть під сиренами. Навіть під постійною загрозою ракет і «шахедів». Навіть у третій рік повномасштабної війни. Воно тримає. Допомагає жити, відчувати, розуміти.
Дякую всім, хто продовжує творити український театр – акторам, режисерам, технічним та творчим командам.
