❤️‍🩹”Бувають моменти, коли я прокидаюсь серед ночі та раптом накочує пам’ять”

❤️‍🩹"Бувають моменти, коли я прокидаюсь серед ночі та раптом накочує пам’ять"
❤️‍🩹"Бувають моменти, коли я прокидаюсь серед ночі та раптом накочує пам’ять"
❤️‍🩹"Бувають моменти, коли я прокидаюсь серед ночі та раптом накочує пам’ять"

❤️‍🩹"Бувають моменти, коли я прокидаюсь серед ночі та раптом накочує пам’ять": захисник Маріуполя поділився спогадами про полон

🪖Дмитро "Расті" Канупєр — військовий 1-го корпусу НГУ "Азов". У 2022 році він боронив Маріуполь під час російського повномасштабного вторгнення. Разом з побратимами захищав місто на останньому форпості – меткомбінаті "Азовсталь". Далі – полон. У російській неволі він перебував 2,5 роки. Окупанти засудили Дмитра до 29 років колонії суворого режиму за сфабрикованою справою.

🇺🇦🥹Проте в 2024 році "Расті" внесли в списки на обмін та захиснику Маріуполя вдалося повернутися в Україну. Однак, Дмитро досі згадує час проведений в російському полоні. Сврїми спогадами він поділився в Instagram.

"Бувають моменти, коли я просто одягаюсь або прокидаюсь серед ночі чи готуюсь до роботи і раптом накочує пам’ять. не завжди про побиття чи катування. інколи про інше. про те, як нас повільно й навмисно перетворювали на дикунів. і як ми, виснажені й голодні, мимоволі ставали такими, якими вони хотіли нас зробити", — написав захисник

😣Військові ніколи не знали, о котрій почнеться сніданок. Лише чекали звук візка з їжею, що котився коридором. Його віз один із в’язнів. Крім часу, невідомо було і що дадуть поїсти — засмажений хліб, чи сирий.

"Голод робив із нами щось дивне. Всередині паморочилось так, що здавалося, ми б могли упасти на коліна за крихту", — згадує Дмитро

😢Після хліба несли основну страву — воду з-під макаронів, де інколи плавали два шматочки. Її давали в алюмінієвій мисці. А ще був чай. Його військові між собою називали «сеча дракона». Його давали у чотирьох кружках, хоча в камері сиділо шестеро людей. Інколи чай був солоний, а іноді зі смаком мийного засобу:

"Система робила нас дикунами. Людьми, які сваряться за крихту хліба, за те, у кого в тарілці більше каламутної води, кому дістанеться окраєць, хто сьогодні перший доп’є "чай". Це було життя, у якому ми жили за їхніми правилами. І найстрашніше було те, що ми інколи помічали, що починаємо мислити так, як вони хотіли"

Чекаємо на повернення кожного захисника та кожної захисниці Маріуполя та України! 🫂

Джерело