УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ СТАВ ЛЕГЕНДОЮ ФРАНЦІЇ: 106 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ПОРИКА

Василь Васильович Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському військовому піхотному училищи, був переведений в Охтирське, а згодом – у Харківське військове піхотне училище, котре він і завершив.

Будучи кадровим військовим у званні лейтенанта, Василь Порик зустрів початок німецько-радянської війни на фронті у складі Шостої армії Південно-Західного фронту. Приймаючи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Під час неї Василя Порика було поранено, і він потрапив у німецьких полон.

З німецьких полоном розпочалась нова сторінка в історії Василя Порика, котрий був відправлений на північ Франції, у військовий табір Бомон, де військовополонені добували вугілля на шахтах. Оправившись від поранень, Василь Порик проявив себе на роботах в концтаборі, чим заслужив собі довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом.

Саме в цей момент народжується інша постать – легендарний “Базиль”, як Василя Порика називали французи. Використовуючи свої можливості, Порик налагодив контакти з французьким Рухом Опору та приймав участь в їхніх диверсіях – від знищення живої сили супротивника до диверсій на залізницях та шахтах. Одночасно з цим у 1943 році він очолив міжтабірний комітет підпільних організацій військовополонених. Коли на слід Порика вийшло гестапо, він, за допомогою своїх французьких друзів втік з табору та створив свій партизанський загін.

Партизанська діяльність Порика принесла йому славу по всій Франції. Незадовго після своєї втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, він знову потрапив в полон. Порика ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме Василь Порик став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, ще раз покривши свою історію легендами.

Порика вчергове врятували французькі партизани, одна врешті-решт нагорода за його голову, котра сягнула вже мільйон франків, зробила свою справу, і Василя Порика було схоплено і розстріляно 21 липня 1944 року. За деякими джерелами, розстріл Василя Порика та Василя Доценка стали останніми розстрілами, здійсненими в Арраській фортеці.

Пам’ять про Василя “Базиля” Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. В культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема будучи головним героєм фільму Довженка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили в 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також, з 1964 року, Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником