"Я дивилась на руїни театру в Маріуполі. Там були моя мама і сестра"

💔16 березня 2022 року близько 10 ранку російські військові скинули на Маріупольський драмтеатр дві авіабомби. Скільки точно людей загинуло в театрі, невідомо і досі. Марія Кутнякова – одна з тих, хто вижила у Маріупольському театрі. Вона розповіла ВВС News Україна свою історію.

За її словами, росіяни по шматочку захоплювали Маріуполь. Родина ще з кількома сусідами вирішили йти до театру у центр міста. На світанку 16 березня вони рушили до театру. По дорозі вони бачили вуличні бої і обстріли танків.

🏛️Коли вони підійшли до театру, Марія згадує, що він здався їй місцем спасіння. Навколо і всередині було дуже багато людей, вони щось облаштовували, готували їжу на вогнищі.

В якийсь момент на площі перед театром з'явилися написи російською "Дети". Їх зробили, щоб попередити російські літаки, показати, що театр – це укриття для цивільних з дітьми.

"Це величезна радянська будівля, і люди були в кожному холі, в коридорі, в кожній кімнаті. Вони там спали, лежали. У концертному залі теж були люди".

👥Так, за свідченням очевидців 15 березня у театрі проводили перепис і у списку було 1200 людей. Група Марії ледь знайшли вільне місце, щоб розміститися.

"Нам сказали, що у підвалі повно людей, навіть туди не спускатися. Перший поверх, концертна зала, другий поверх, усі гримерки – все було зайнято. І тільки на третьому поверсі ми знайшли собі куточок".

Їх у театрі тепло зустріли, напоїли чаєм. "У нас були позитивні враження. Нам реально здалося, що ми врятовані, що всі наші проблеми вирішаться".

Поблизу театру у центрі Маріуполя жив дядько Марії. Розмістившись у театрі, вона вирушила до нього, щоб попередити, що родина зараз там і що вони готуються до евакуації. Коли поверталась назад, то почула звук літака, який десь близько скинув бомби.

😢Коли вона підійшла до театрального скверу, то побачила руїни театру, у якому вирувала пожежа.

"Театр розбомблений, є поранені і дуже багато людей з навколишніх будинків біжать до нього. Повний хаос та кошмар. Я навіть застигла в такому моменті, бо я дивилася на будівлю – вона така величезна. Здавалося, що її ніщо не може зруйнувати".

Вона побігла до будівлі, бо там була її родина… У повітрі стояв пил після вибуху, а всі люди навколо були вкриті шаром штукатурки, ніби припорошені снігом.

"Нам пощастило, що ми обрали місце якраз в передній частині театру, бо від вибуху найбільше постраждали центральна і задня частина".

Біжучи по театру, Марія через відкриті двері концертного залу побачила величезну люстру, яка впала зі стелі. Вона ледь пробралася на третій поверх будівлі, туди, де були її рідні. Але там вона знайшла лише плями крові на підлозі. Її рідних не було.

"Я їх залишила тут, де мені їх шукати? І я знову вибігла на вулицю і почала просто кликати маму і сестру. Я кричала Галя, Галя. І чую, що хтось кричить Маша".

На щастя, родина Марії не сильно постраждала від вибуху. Від удару вони отримали синці. Їх розкидало від вибухової хвилі, але вони могли ходити.

За спогадами очевидців, після бомбардування театру поранених діставали люди, які були поруч, але до багатьох дістатися було неможливо. 🥀До сьогодні невідома точна кількість людей, які загинули у драмтеатрі і в Маріуполі в цілому….

Марія пригадує момент, коли вона востаннє бачила Маріуполь. Тоді 17 березня йшов сніг. Вони йшли пішки по трасі Маріуполь-Мєлєкіно:

"Я озирнулась і побачила Маріуполь згори. Я бачила море, місто, у якому вирували пожежі, то там, то там лунали вибухи. І ці російські військові кораблі, які стоять в бухті і обстрілюють місто. Я на це дивилася, і мені було дуже боляче, що це останнє, що я буду пам'ятати про Маріуполь. Ось цей вид. Таке розтерзання Маріуполя".