Мирослава Фоллбек,

артвикладачка, журналістка

 

На перший погляд, важко уявити щось більш віддалене від України, ніж Гаваї (Hawaii) – тропічні острови з вулканами, бірюзовими лагунами та нескінченним океаном. Проте і тут живуть українці. Невелика, але щира й активна громада зберігає свою ідентичність, організовує культурні події, підтримує Україну та розповідає місцевим мешканцям про нашу культуру.

Українська присутність на цих островах — це історія витривалості, пошуку кращого життя і водночас вірності своїм кореням. Вона почалася понад століття тому й продовжується сьогодні, коли нові українці приїжджають на Гаваї, привозячи з собою мову, традиції та любов до Батьківщини.

Перші українці на островах

Історія українців на Гаваях почалася значно раніше, ніж самі острови стали відомим туристичним напрямком. Наприкінці XIX століття Гаваї переживали економічні та політичні зміни, а їх економіка стрімко розвивалася завдяки вирощуванню цукрової тростини. Плантації вимагали великої кількості робочої сили, і власники господарств активно шукали працівників по всьому світу: від Японії та Китаю до Португалії і Філіппін. Саме в цей час на острови почали прибувати й вихідці зі Східної Європи, серед яких були українці.

Наприкінці 1890-х років кілька сотень людей з територій, які тоді входили до складу Австро-Угорської імперії, здебільшого з Галичини та Закарпаття, погодилися на контрактну роботу на гавайських плантаціях. У багатьох документах їх записували просто як “русинів” або “австрійців”, тому точну кількість українців серед них сьогодні визначити складно. Однак дослідники діаспори зазначають, що серед цих перших іммігрантів було чимало саме українців.

Для більшості з них дорога до островів була довгою і складною. Спочатку вони вирушали з європейських портів до Північної Америки, а звідти через океан до Гаваїв. Подорож могла тривати кілька тижнів або навіть місяців. Багато хто вперше у житті бачив океан і залишав рідні домівки без впевненості, чи колись повернеться назад.

Робота на плантаціях була надзвичайно важкою. Працівники проводили довгі години під палючим сонцем, зрізаючи цукрову тростину та працюючи в умовах високої вологості. Тропічний клімат, нові хвороби та мовний бар’єр робили життя ще складнішим. Багато іммігрантів жили у невеликих бараках, розташованих поруч із полями.

Втім, саме ці люди стали першими українцями, які ступили на гавайську землю і заклали фундамент майбутньої присутності українців у цьому далекому куточку світу.

Коли контрактний термін закінчувався, іммігранти мали вибір: повернутися додому або шукати нові можливості. Значна частина вихідців зі Східної Європи вирушила далі до Канади або на материкову частину Сполучених Штатів, де вже починали формуватися більші українські громади. Саме тому українська присутність на Гаваях тривалий час залишалася невеликою.

Проте були й ті, хто вирішив залишитися на островах. Деякі з них придбали землю, почали займатися фермерством або відкривали невеликі господарства. З часом вони інтегрувалися у місцеве багатокультурне суспільство, де поруч жили японці, португальці, китайці та філіппінці.

 

Фермери Михайло та Анна Пшики

Одним із найцікавіших і найвідоміших українців, пов’язаних з цією ранньою історією, був фермер Михайло Пшик.

Михайло Пшик разом зі своєю дружиною Анною прибув на Гаваї наприкінці XIX століття, у період, коли острови переживали активний розвиток цукрової промисловості. Більшість іммігрантів із Європи, які прибували сюди в ті роки, підписували контракт на роботу на плантаціях цукрової тростини. Саме таким шляхом до островів потрапило й подружжя Пшиків. Завершивши роботи на плантаціях, вони вирішили залишитися на островах і почати нове життя. На початку XX століття подружжя переїхало на Hawaii Island, який часто називають Біг-Айленд.

1906 року Михайло та Анна Пшик придбали приблизно 50 акрів землі в районі неподалік поселення Mountain View. Це була лісиста територія з родючими вулканічними ґрунтами, але водночас досить дика і малозаселена. Щоб перетворити її на придатну для життя ферму, потрібно було багато праці.

Подружжя власноруч розчищало землю від густої тропічної рослинності, будувало господарські споруди і поступово створювало фермерське господарство. Такі ферми у той час ставали важливими осередками нових поселень на острові. Вони вирощували різні культури, утримували худобу та забезпечували місцеві громади продуктами.

Історики також зазначають, що Михайло Пшик брав участь у прокладанні дороги через густі ліси до району вулканічних земель. Саме ця дорога згодом стала важливим шляхом для фермерів та поселенців, які жили у цій частині острова.

Згодом місцеву дорогу назвали на честь родини Пшиків – сьогодні вона відома як Pszyk Road. Для невеликої іммігрантської родини це стало своєрідним визнанням їхнього внеску у розвиток місцевої громади.

Історія Михайла та Анни Пшиків є типовою для багатьох іммігрантів того часу. Вони приїхали на далекі острови у пошуках роботи, пережили важкі роки праці на плантаціях, а потім змогли створити власне господарство і нове життя.

Сьогодні їхня історія є однією з небагатьох збережених сторінок української присутності на Гаваях початку XX століття. Вона свідчить про те, що навіть у найвіддаленіших куточках світу українці залишали свій слід – не лише у пам’яті громади, а й у самій географії островів.

 

Український мореплавець Юрій Лисянський, який описав Гаваї

Історія української присутності на Гаваях пов’язана не лише з імміграцією, а й з великими географічними відкриттями. Однією з найцікавіших постатей у цьому контексті є Юрій Лисянський (Yurii Lysianskyi) – мандрівник, мореплавець родом із міста Ніжин (сьогодні районний центр Чернігівської області), якого інколи називають “українським Магелланом”.

7 серпня 1803 року він вирушив у навколосвітню подорож на кораблях “Надія” та “Нева” разом з експедицією під проводом Адама Йоганна (Івана Федоровича) фон Крузенштерна. Подорож тривала три роки й стала однією з найважливіших морських експедицій початку XIX століття (навколосвітня експедиція Крузенштерна-Лисянського 1803-1806 рр.).

Лисянський походив зі старовинного козацького роду. Його прапрадід був шляхтичем, який оселився на території Лубенського полку, а кілька поколінь родини служили у війську. Майбутній мореплавець народився у родині священника і з раннього віку обрав морську службу. В юності він навчався у морському кадетському корпусі, а пізніше проходив практику у Великій Британії, де протягом кількох років здійснював далекі морські подорожі. У цей період він відвідав узбережжя Північної Америки, мис Доброї Надії, Ост-Індію та навіть жив у Сполучених Штатах, де був представлений першому президенту країни Джорджу Вашингтону.

Під час навколосвітньої експедиції Лисянський, як капітан “Неви”, проводив наукові спостереження, уточнював морські карти та досліджував нові території. Він побував біля берегів Аляски, здійснив астрономічні вимірювання на Easter Island та описав життя і традиції народів Тихого океану.

Особливе місце у його подорожі посіли Гаваї. Біля коралових рифів його корабель сів на мілину, і саме тоді мореплавець відкрив невеликий безлюдний острів, який згодом отримав назву Lisianski Island. Неподалік він також позначив на карті раніше невідомий кораловий риф.

Не менш важливими стали його етнографічні спостереження. Лисянський детально описав життя місцевого населення Гавайських островів і уклав один із перших у світі словників гавайської мови – надзвичайно цінний документ для дослідників культури регіону.

Повернення експедиції стало справжньою подією для морської науки. Корабель “Нева” здійснив один із найшвидших переходів того часу, подолавши великий океанський маршрут без зупинок за 142 дні (до цього жоден корабель з Європи не ставив подібних рекордів у швидкості плавання).

Після подорожі Лисянський видав двотомну книгу спогадів про експедицію, доповнену картами та ілюстраціями. Вона стала важливим джерелом знань про народи та острови Тихого океану.

Сьогодні ім’я українського мореплавця назавжди пов’язане з географією світу. Так названо острів у Тихому океані, протоку, річку та інші географічні об’єкти. А у його рідному Ніжині встановлено пам’ятник мандрівнику, який залишив помітний слід у історії світових морських досліджень.

 

Hawaiian Ordeal

Ще одним важливим джерелом для дослідження цієї маловідомої сторінки історії є книга “Hawaiian Ordeal: Ukrainian Contract Workers, 1897–1910”, яку написав канадський історик українського походження Михайло Еванчук (Michael Ewanchuk). Це ґрунтовне історичне дослідження відкриває історію перших українських іммігрантів, які наприкінці XIX століття прибули на Гавайські острови працювати на цукрових плантаціях.

Спираючись на архівні документи, імміграційні записи, листи та свідчення очевидців, Еванчук відтворює життя українських контрактних робітників у 1897-1910 роках. У книзі детально описано їхній шлях до островів, щоденну працю на плантаціях, труднощі адаптації до тропічного клімату та нової культури, а також перші спроби створити спільноту далеко від рідної землі.

Праця відомого історика української діаспори має особливу історичну цінність, адже дозволяє побачити долі реальних людей – селян і робітників із Галичини та інших українських земель, які опинилися за тисячі кілометрів від дому. Через їхні історії відкривається жива картина життя перших українців на Гаваях: їхні надії, розчарування, прагнення до кращого майбутнього і поступове укорінення в новому середовищі.

Саме завдяки таким дослідженням сьогодні можна краще зрозуміти, як формувалася українська присутність серед Тихого океану і як зароджувалася одна з найменш відомих, але водночас дуже цікава сторінка української діаспори у світі.

 

Українські церкви та громадські ініціативи серед Тихого океану

Для будь-якої діаспори церква часто стає чимось більшим, ніж місце молитви. Це духовний і культурний центр громади, місце зустрічей, підтримки та збереження національної ідентичності. Саме таку роль відіграють українські церковні і громадські осередки на Гаваях – одному з найвіддаленіших куточків світу, де оселилися українці.

Українська громада на островах невелика, проте навіть у такій віддаленій частині Сполучених Штатів українці зуміли створити простір, де звучить рідна мова, плекають традиції та підтримують духовне життя.

Одним із важливих духовних осередків українців на островах є St. Sophia Ukrainian Greek Catholic Church, що розташована у районі Вайанае (Waianae) на острові Оаху неподалік від Гонолулу.

Ця невелика парафія об’єднує українців греко-католицької традиції, які живуть на різних островах Гавайського архіпелагу. Для багатьох із них дорога до церкви може займати години, проте можливість зібратися разом на богослужіння українською мовою має особливе значення.

У стінах цієї церкви відбуваються літургії, молитовні зустрічі та святкування великих християнських свят – Різдва, Великодня, Трійці, Спаса. Саме тут українці можуть почути знайомі церковні співи, молитви рідною мовою та зануритись у атмосферу духовної єдності.

Для людей, які живуть за тисячі кілометрів від Батьківщини, такі місця мають особливу емоційну цінність. У церковній громаді народжується відчуття дому, навіть якщо навколо шумить океан і ростуть пальми замість звичних українських пейзажів.

Окрім богослужінь, церковна громада часто стає місцем різноманітних заходів українців. Тут організовують спільні святкування, благодійні події, культурні зустрічі. Після початку повномасштабної війни в Україні саме у таких духовних осередках проводили молитовні служби за мир, за український народ і за тих, хто боронить країну.

Ще одним духовним середовищем, де українці можуть підтримувати свою релігійну традицію, є Eastern Catholic Community in Hawaii. Ця спільнота об’єднує вірян різних східних католицьких традицій.

У межах цієї спільноти періодично проводять літургії за східним обрядом, що дає можливість українцям зберігати свою духовну традицію навіть у багатокультурному середовищі Гаваїв. Саме в таких невеликих громадах часто народжується особливе відчуття єдності. Люди підтримують одне одного, допомагають новим родинам адаптуватися, діляться новинами з України та разом переживають важливі для Батьківщини події.

Попри невелику кількість українців на островах, громада активно організовує культурні та благодійні ініціативи. Однією з найпомітніших громадських спільнот є Hawaii Stands With Ukraine. Ця ініціатива об’єднує не лише українців, але й американців та представників інших національностей, які підтримують Україну. Організація проводить культурні заходи, благодійні концерти, виставки та акції солідарності.

Особливо активною громада стала після початку повномасштабної війни росії проти України у 2022 році. На островах відбувалися мітинги підтримки України, під час яких люди виходили з синьо-жовтими прапорами, співали український гімн та закликали світ не забувати про війну.

Такі події часто відбувалися у громадських просторах або на центральних площах, привертаючи увагу місцевих жителів і туристів. Для багатьох мешканців Гаваїв це була перша нагода дізнатися більше про Україну та її культуру.

Важливу роль у житті громади відіграють також місцеві організації, які допомагають іммігрантам адаптуватися до нового життя. Такою є організація Pacific Gateway Center. Центр підтримує іммігрантів та біженців, допомагаючи їм знайти житло, роботу, отримати освіту та інтегруватися у місцеве суспільство. Після 2022 року організація також допомагала українським родинам, які прибули на Гаваї у пошуках безпечного місця для життя.

Саме завдяки співпраці церков, громадських організацій та активістів поступово формується невелика, але дуже тепла мережа взаємної підтримки. Українці допомагають один одному, організовують культурні події та разом працюють над тим, щоб українська культура залишалася живою навіть у такому віддаленому куточку світу.

І хоча українська громада на Гаваях не має великих культурних центрів чи масштабних інституцій, її сила у згуртованості. Саме через церкви, громадські ініціативи та людські зв’язки українці на островах продовжують зберігати свою ідентичність, передаючи її наступним поколінням, навіть серед пальм, океану та тропічного сонця.

 

Україна і Гаваї: несподіваний культурний діалог

Гаваї – це унікальне місце, де переплелися культури з усього світу. Тут живуть люди японського, філіппінського, китайського, корейського, американського та європейського походження. У цьому багатокультурному середовищі українці також знаходять своє місце.

Цікаво, що між українською та гавайською культурами можна знайти несподівані паралелі. Обидві культури мають глибоку повагу до землі, родини та традицій. В обох народів важливе місце займають пісні, історії та духовність. Саме тому українська культура часто знаходить щирий відгук серед місцевих жителів.

Сьогодні українська громада на Гаваях переживає новий етап свого розвитку. Після 2022 року українці по всьому світу стали ще більш згуртованими, і це відчутно навіть у таких невеликих громадах. З’являються нові ініціативи, культурні події та благодійні проєкти. Українці прагнуть не лише підтримувати один одного, а й розповідати світові про Україну.

Історія українців на Гаваях – це свідчення того, наскільки глобальною стала українська діаспора. Наші люди живуть у різних країнах і на різних континентах, але всюди вони несуть із собою частинку України.

Навіть посеред Тихого океану, серед вулканів і тропічних лісів, можна побачити синьо-жовтий прапор. Він майорить на мітингах солідарності, на культурних подіях у руках людей, які пам’ятають своє коріння.

І, можливо, саме в цьому полягає справжня сила української діаспори:

де б ми не були – у великих містах Америки чи на далеких островах – Україна завжди залишається з нами.

  

Джерело