Рецензія на трилогію Ігоря Набитовича «Саґа мистецької родини»
Читачам буде надзвичайно цікаво ознайомитись із трилогією сучасного українського автора, науковця і письменника Ігоря Набитовича «Саґа мистецької родини», в якій розповідається про три покоління видатної українсько-польської аристократичної родини Фредрів-Шептицьких. Книга вийшла друком у серії «Постаті культури», заснованій у 2017 році при Центрі європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії.
Читання цього твору – суцільна насолода від вдало змальованих автором образів і подій та водночас гіркота через трагічність багатьох із них. Ці протилежні відчуття виникнуть у кожного, хто уважно читатиме сторінки трилогії, яких у ній понад сімсот.
«Саґа» – насправді унікальний колоритний твір про кілька генерацій українсько-польської аристократії, які відіграли чималу роль у становленні як польської, так і української духовності та культури. Читач порине в минуле: у яскраві та шляхетні картини колишніх століть. Перед очима спливуть і сцени баталій наполеонівських війн та повстань, і мирне світське життя у містах Австро-Угорщини, Італії, Франції, Швейцарії та інших країн, і побут та культура життя у селах і фільварках Галичини, і цікаві подорожі у різні місцевості.
Дискурс розділів – дискурс поколінь
На сході Європи переплелися долі різних народів: євреїв, поляків, українців та інших етносів, які майже всі втратили власні держави. Взаємини між ними були дуже непростими, проте цікавими: з одного боку – з темними, а з другого – зі світлими «плямами».
Розкішне життя галицької аристократії – це суцільний контраст із життям простолюддя у XVIII – на початку XIX століття. Діти простих селян і містян ледь виживають, гаруючи цілими днями, щоб заробити на хліб насущний. Водночас діти з багатих родин можуть дозволити собі вивчати чужі мови, опановувати гру на музичних інструментах або ж вправлятися у модерних танцях, спортивних змаганнях, фехтуванні, їзді верхи, відвідувати театри та спортивні змагання тощо.
Чи не з надлишку дозвілля народжується справжня небуденна творчість Александра Фредра, дідуся майбутнього Митрополита? Він, як і, зрештою, всі ми – дитина своєї епохи. Перші драматургічні твори цього комедіографа з’являються як результат перебування в творчому середовищі. Батько Софії Шептицької – аж занадто світський чоловік-гуляка.
Натомість його донька Софія – мати Митрополита – стає тією жінкою, яка переосмислює і ставлення аристократів до нижчих верств суспільства, і своє шляхетське походження, і два одвічні питання: хто винуватий і що робити? Софія згодом задумується: яке благо можна зробити для простого народу, серед якого проживаєш і з якого вийшли твої предки? Як допомогти трударям – малограмотним селянам у покращенні їхньої освіти, умов життя, культурного рівня? Якою, зрештою, є історична місія польсько-української шляхти?
Чи не найбільшу роль у формуванні світогляду Софійки відіграє її гувернантка – проста дівчина із Швейцарії Аделя Дефорель. Саме вона навчає молоду графиню не лише французької, а й мудрого, виваженого і творчого сприйняття життя, цінності молитви та християнських богослужінь. Також і Ванда Скшинська-Островська, друга найближча приятелька Софії, мала на неї не менший вплив, ставши для Софії, молодшої від неї тітки, однією з найближчих осіб у житті.
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу