Проповідь Преосвященного владики Тараса, в 26-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці смт Розділ, 3 грудня 2023 року.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь! Слава Ісусу Христу!

Ви божевільні… Це не експертна думка психіатра про чийсь психічний стан, і не образа… На жаль, такий діагноз може поставити Христос сучасному людству як підсумкову оцінку способу його життя. І якщо б він стосувався нас, то цього не треба боятися – Бог цим не осуджує і не принижує. Якщо його виховання не раз є твердим, то це для нашого ж блага. Хіба ж не є добром взнати правду, що будуємо своє життя на піску, або прямуємо до безодні?

В Біблії нерозумною людиною вважається та, яка не хоче взяти до уваги очевидного досвіду, що ніщо на землі не триває вічно, що все минає: і молодість, і фізична сила, як і комфорт, або влада та слава. Тому зробити залежним своє життя від таких ефемерних речей – це нонсенс.

«Марнота марнот», каже Проповідник, «Геть усе марнота. Що за користь людині з усіх її трудів… під сонцем? Буває бо чоловік, який трудився розумно… однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею. Це теж марнота і велике зло. Бо що буде людині за всю її працю та журбу серця..? Усі бо її дні лише біль, мука – її клопіт». Такими словами автор проголошує не «марноту» всього, а швидкоплинність і тимчасовість людського життя, прибитого журбою цього світу.

Цей погляд творить контрастний фон до самозаспокійливих мрій успішного багача з притчі. Однак її зміст – не банальність, вже не раз чута нами. Це навіть не притча в повному розумінні цього слова, а приклад, узятий з повсякденного життя. Ісус не закликає в ній нехтувати дочасними життєвими можливостями. Але серед них корисними є лише ті, які в кінцевому результаті мають непроминаючу вартість. Тому потрібно уникати жадібного накопичення земних скарбів, але розумно і відповідально упорядкувати своє життя перед Богом.

Коли Христос говорить про душу, яку забере, то вживає останній аргумент, який має спонукати людину переосмислити цінності свого життя – смерть. При тому смерть не означає кінець, але лише початок нової остаточної дійсності, у якій неможливо уникнути відповідальності.

Перед лицем цієї дійсності будь-яке «обґрунтоване» накопичення багатства заради комфортного і безтурботного земного життя стає безглуздям, «запакованим» у гедонізм та нарцисизм. Багач бачить своє щастя і задоволення в житті не по відношенню до інших, або до Бога, але виключно у відношенні до свого майна. Про таких апостол Павло пише: «Якщо немає воскресіння мертвих, то їжмо і пиймо». Багач ніби «передчуває» заклик сучасності: «насолоджуйся життям поки існуєш»! В цьому і спочиває божевілля. Навпаки людина, яка довіряє Богові, та стосунком до нього визначає свою ідентичність, не боїться ні лих у житті, ні неминучої реальності смерті: це людина, яка набула «мудрого серця», стала праведною.

Майно не гарантує ні життя, ні майбутнього, бо смерть змітає все. Однак Ісус не каже: «пам’ятай про смерть». Фінал і «моральний урок» притчі більш позитивний: потрібно «багатіти у Бога»! Свобода людини проявляється в тому, що вона «накопичує» визначені цінності. Відповідно, у її життєвому просторі домінує щось негативне або позитивне. В першому випадку – це егоїзм, зосереджений на накопичуванні «для себе». В іншому – це альтруїзм, самопосвята «в ім’я Бога» та «заради Бога». Людина з вірою у вічне життя примножує добро діленням та роздаванням. Розумно дбає про себе в міру необхідності, та живе згідно Божого закону та задля спільного добра ближніх.

Тому бажати збагатіти звичайно можна, але багатіти по-Божому! Бог найбагатший з усіх: він багатий людяністю, солідарністю та милосердям. Його багатство нікого не збіднює, воно не породжує сварок і протиріч. Це багатство, яке любить даруватися, роздаватися, ділитися. Накопичення дочасних благ недостатньо для щасливого життя, бо щастя не залежить від того, що людина має, але передовсім від добрих стосунків: з Богом та з іншими людьми.

З іншого боку Ісус застерігає, що в центрі всього, що відбувається, не стоять суспільні моделі чи певні економічні умови. У центрі зачаїлася  жадібність, яка озивається в глибині кожного з нас. Сучасні соціальні пороки, які вносять хаос у наше особисте життя, є наслідком спокуси жертвувати стосунки, законність та чесність на «вівтар жадібності». Матеріальні блага, гроші, багатство стають справжнім культом, ідолопоклонством. Тому коли Ісус застерігає, що не можна служити двом панам, то не каже: «Богу і дияволу», або «добру і злу», але «Богові і мамоні». Вживати багатство – так, але служити багатству – ні: це є ідолопоклонством та зневагою Бога. Якщо кожен з нас не вдумається і не житиме згідно мудрості цих Христових слів, то світ ніколи не повірить у силу Слова, яке і мертвих повертає до життя…

У підсумку притча розрізняє два напрямки, в яких може розвиватися життя людини: «бути» та «мати». «Бути» – означає існування людини та відкритість її життя для вічності. «Мати» – посідати якусь властивість, котра дозволяє їй жити своїм способом. Тому у притчі є суворе застереження, щоб не перетворювати засоби на мету, і не ототожнювати сенс свого буття з їх примноженням. Абсурдність такого ототожнення стає очевидною не тільки тоді, коли береться до уваги смертельність людини, але й у тому, що вона повинна відповідати перед Богом за своє життя. Ісус, запитуючи: «Чиє буде те, що ти накопичив?», переходить до іншої дійсності: «Не збирайте скарби на землі, де нищить міль та іржа… а на небі». Тобто, перед Богом ітиметься не про кількість майна, а про якість особистого буття. Той, хто хоче мати – нагромаджує «свої» скарби; а той, для кого цінністю є буття, не довіряє його мінливості дочасного, бо вірить, що бути багатим у Бога означає «буття» в повному розумінні цього слова: бути Божим і в Бозі. Бог сам є нашим неперевершеним скарбом. А «де скарб наш, там буде і серце наше». Амінь.

Джерело