Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у Світлий Вівторок  14 квітня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі святого архистратига Михайла м. Миколаїв.

Христос Воскрес!

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Воскресіння стало Божою «революцією» у створінні, і започаткувало радикально нову взаємність Бога з людиною та світом. «Проєкт Ісус», хоч це не виглядало так, насправді не зазнав невдачі, але досяг успіху. Спаситель об’явив, що Божа любов сильніша за людську ненависть. Своєю смертю Він звільнив людину з неволі пекла, а воскресінням дарував їй життя, яке непідвладне смерті.

Тому справжня пасхальна віра та радість не просто слова чи емоції. Вона є даром і зустріччю, яка здатна перемінити нашу свідомість та спосіб буття в цілому. Ми можемо з радістю йти дорогою життя назустріч своєму воскресінню, та з вірою у воскреслого Ісуса цілковито довіритися Богові.

Остання Пасха з Ісусом та трагедія Голгофи була для учнів гірше жахливого сну. Розбиті та зневірені, вони потребували заново вчитися бачити і пізнавати воскреслого Христа, та пройти тривалу подорож, підчас якої їм поступово відкривалися очі серця. Нова дійсність вимагала від них не зупинятися поглядом на трагедії Голгофи, але розпізнати Божу перспективу для людства, в якій буде образ і розп’ятого, і воскреслого Ісуса.

Одним із найсильніших моментів, яким Воскреслий вселяє нам живу надію, є історія про те, як учні йдуть до Емаусу. Все починається тим, що тоді відбувається одна надзвичайна розмова. Як і всі в Єрусалимі, обоє учнів постійно обговорюють один з одним останні події. Однак їм бракує ключа до розуміння. Ймовірно, вони не дуже підбадьорюють один одного, скоріше навпаки: ділячись своїм гнітючим досвідом і сумнівами, вони все більше загрузають у безнадійності.

Ісус нечутно приєднується до них, йде поруч і слухає їх, а потім запитує, про що вони так заклопотано розмовляють. Учні зупиняються «повні скорботи», бо їм здається, що пережиті події не залишають надії. Вони не впізнають Ісуса, тому Клеопа звертається на нього з певною часткою роздратування: «Ти, мабуть, єдиний з Єрусалиму, хто не знає, що там сталося цими днями!». Його докір адресований єдиному, хто насправді знає, що там сталося. Всі інші, хто обговорює події, знають це лише з розповідей.

Так, жменька вірних супроводжувала Ісуса на Голгофу і залишалася з ним до Його останнього подиху. Напевно якраз вони були найбільше зворушені Його стражданням. Але єдиний, хто справді висів на цьому хресті, був сам Ісус.

Проте Спаситель терпляче вислуховує їхню версію історії: про Його власне засудження, тортури та розп’яття з точки зору віддалених спостерігачів. А потім сам починає розповідати їм те, що передрікали про Нього пророки. Навіть тоді вони все ще не розуміють, куди Він веде їх своїм поясненням. Лише коли Ісус за столом розламав хліб, полуда спала з їхніх очей: Це Господь! Але в цю мить Він зник.

Однак зустріч з Воскреслим повністю змінює їхнє розуміння подій. Вони вже не кажуть в минулому часі: «А ми сподівалися, що це той, хто мав визволити Ізраїль». Правильно сподівалися, коли робили ставку на Христа. І якщо Він воскрес із мертвих, можуть сподіватися на Нього і надалі ця надія їх не підведе.

З оживленою надією вони спонтанно змінили напрямок своєї подорожі. Залишають шлях втечі від реальності, втечі від труднощів, і повертаються в Єрусалим, до інших учнів. Яке ж було їхнє здивування, коли виявляють, що Воскреслий з’явився не тільки їм!

Ісус живе. Ані Його ганебна смерть на хресті, ані незліченна кількість хрестів у історії світу, не можуть перешкодити досягти мети задуму Божого Провидіння з людством. Апостоли у зустрічі з Воскреслим пережили своє цілковите навернення. Тому жорстока дійсність сьогодення, яку спричинила у нашому житті московська агресія, подумки ставить нас поруч з учнями у їх подорожі до Емаусу.

Ми теж запитуємо, доки триватиме наша Страсна п’ятниця, бо не розуміємо, чому досі панує темрява. Чи то вже настала Страсна субота, і на нас навалюється жах, бо не знаємо, куди подівся Бог?

Але ось поруч є Хтось, хто звіщає Великдень, і усі тривоги поступаються місцем його новизні, як зима літу. Тому змінюймо своє мислення та вірмо слову Євангелія. Його серцем є звістка, що Христос воскрес, і саме ми маємо нести світові її як звістку про найвищу надію.

Укріплюймо свою довіру до Бога, чекаймо більшого, ніж очевидне, та незмірно кращого, ніж те, що очікуємо! І наші сподівання нас не розчарують, бо їх запорукою є раз і навіки проголошена з небес радісна новина. Христос воістину Воскрес! Амінь.

Христос воскрес!

 

 

 

Джерело