Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпископа Стрийського у Неділю самаоянки, 10 травня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь!

Всечесні отці, дорогі у Христі браття і сестри! Христос Воскрес!

Ісус проходив дорогою попри самарійське місто Сихар. Це був давній торговий шлях, який пролягав поблизу поля, яке колись Яків дав у спадщину синові Йосифу. Поруч була викопана Яковом криниця. Ісус, втомлений дорогою, сів біля неї відпочити. Було близько полудня. Учні поспішили до міста купити харчі. Щойно вони відійшли, туди прийшла якась жінка зі жбаном набрати води. Їй було байдуже до Ісуса, бо за одягом пізнала, що він один з ізраїльтян, з якими у самаряни ворогують. Швидше він їй заважав. Тим більшим було її здивування, коли Ісус попросив у неї: «Дай мені пити».

Тоді розмовляти на самоті чоловікові з жінкою взагалі не личило, а тим більше, ізраїльтянину з самарянкою. Проте Господь побачив, що в жінки вирує бурхливе минуле. Він знав про її внутрішній неспокій, і все це було закарбоване глибоко в її особистості. Особливо промовистим був її прихід до криниці по воду опівдні, у найбільшу спеку, можливо не хотіла не зустрічатися з іншими жінками.

Щоб зав’язати з нею розмову Ісус намагався «доторкнутися» насамперед до її сумління. Ця жінка багато чого «пережила», її дім і її душа були розбиті, а така особа переважно не буває щасливою. Він знав, що вона потребує не лише воду, але прагне чогось вищого і піднесенішого. Зараз вона прийшла по звичайну вода, але нею не загасити ту спрагу, яка мучила її душу, бо їй дошкуляла «спрага» по сенсу життя, по спасінні. Тому Ісус почав відкривати цю її таємницю проханням: «дай мені пити». А на здивування жінки відповів: «Коли б ти знала Божий дар і знала, хто каже тобі: дай мені пити, то сама попросила б у нього, і він дав би тобі живої води».

Ці кілька слів Ісуса відкривають двері до глибин серця самарянки. Спершу вона навіть не помітила, що для Ісуса важливіше щось більше, ніж просто втамування спраги. Прохання про воду вказувало, що Він потребує її допомоги. Однак Ісусу йдеться не так про воду, як про те, щоб привернути її увагу та сказати цій жінці: попри те, в неї є своє негідне минуле, Бог її потребує, а вона потребує Бога.

Коли прийшли учні, Ісус закінчив розмову з жінкою. А вона, залишивши глечик з водою біля криниці, поспішила до міста щоб звістити усім про те, що побачила і пережила: «Прийдіть подивіться на людину, котра сказала мені все, що я робила. Може, це Месія?». Могла би сказати їм, що той чоловік сам назвав себе Христом. Але вона цього не робить. Нехай підуть, побачать і переконаються самі. Відбулося щось несподіване. Всі люди вийшли з міста та прийшли до Ісуса. Як сталося, що слова жінки з таким минулим вплинули на них, наче грім серед ясного неба, і багато самарян увірували в Ісуса Христа. Як сталося, що її звістка подіяла ефективніше, ніж добре продумані промови вчителів закону?

Щоб це зрозуміти, потрібно повернутися до її розмови з Ісусом. Самарянка говорить з Ним про різне, і навіть здається що вона задає тему розмови. Та Господь спрямовує бесіду так, щоб, без докорів та моралізування, розкрити її особистість, та дуже делікатно, але водночас і дуже дієво «торкнутися» її життя. Їх розмова була довгою і обширною, але вразило жінку те, що Він сказав їй «все, що вона робила», і ця правда її радикально перемінила.

У чому полягала її велика переміна? Господь лагідно нагадує про її гріхи. Жінка, яка «вполювала» п’ятьох чоловіків, очевидно зовсім не була без вини. Її нинішній стан свідчив про сліди минулого життя, а також про кривавляче серце і душевні рани. Але чи зможе вона прийняти правду про себе такою, або почне виправдовуватися обставинами та звинувачувати інших? Адже відповідальність за ситуацію у її житті несла як вона, так і її чоловіки…

Жінка нікого не звинувачує та об’єктивно визнає свою провину. Божа благодать торкнулася її серця, і вона покірно визнає: «Господи, бачу, що ти пророк». Уже в цих словах міститься усвідомлення провин та потреба глибокого розкаяння. Але Ісус знає також, що справжнє покаяння завжди потребує упорядкування стосунків. Він однозначно вказує, що стосунок з чоловіком, з яким вона живе, є грішним. І доки це не буде виправлено, вона не зможе отримати від Нього живої води.

Самарянка це прекрасно зрозуміла. Тому спішить розповісти про все людям у місті, бо не могла мовчати про те, що допіру пізнала та пережила. Вона нічого не приховує, і в усьому звинувачує лише себе. «Він сказав мені все, що я зробила», підкреслює жінка. Але чому мова саме тільки про її провини? Бо Христос казав їй і про живу воду, і про те, як треба молитися. Тому якщо вона прагне рухатися вперед, мусить звільнитися від ярма своїх гріхів. Без цього у її житті нічого не зміниться.

Сталося ніби маленьке чудо. Прихована провина виходить на Боже світло, але з жінки ніхто більше не сміється, усі ставляться серйозно. Жінка з темним минулим раптом успішно проповідує Євангеліє. Каже, що Той, кого вона зустріла біля джерела Якова, може кожному сказати про всі скоєні вчинки, але водночас дає надію, що Бог любить кожного понад усе. І тоді зненацька жителі міста Сихар, всі, хто її слухав, відчулися винними, та поспішили побачити людину, яка сказала б їм усе, що відновило б з руїн їх життя. Це може бути небезпечно коли хтось відкриває приховане. Проте самаряни йдуть до Ісуса, бо їх турбують численні провини.

Тому коли учні, здивовані розмовою Ісуса з самарянкою, пропонують Йому їжу, Ісус відмовляється словами, що мусить виконувати волю Отця Небесного. Він каже їм: зараз Я повинен привести до Бога самарян, а ви думаєте тільки про їжу. Тут була одна жінка, вона прийшла з порожнім глечиком аби набрати води, але забула його, бо відійшла з наповненим серцем, адже пізнала що Бог торкнувся її душі.

Учні не збагнули сенсу забутого глечика. Тому Ісус сказав: Дивіться! Жінка прийшла з порожнім глечиком, але з великим бажанням у душі. Забутий глечик є доказом того, що тепер вона у місті розповідає людям про зустріч зі Мною. Ось подивіться, йде цілий натовп людей, але не по воду. Вони прагнуть об’явити у зустрічі зі Мною правду про себе та пізнати дорогу свого спасіння.

А нам ця історія показує, як ми можемо наблизитися до інших, і як навіть звичайну людську потребу можна використати для спасенних справ. Тому каже нам Ісус: «Підведіть очі та погляньте на ниви: вони вже дозріли для жнив. Хто жне, уже отримує свою нагороду і збирає урожай на життя вічне, щоб раділи разом і сіяч, і жнець». Амінь.

Христос воскрес!

Джерело